Слава ЗСУ!

""Так виник Бахчисарай..."" - оповідання від Прокопчук Станіслав Іванович опубліковано 29.07.2022

"Так виник Бахчисарай..."

  Одним спекотним літнім днем художник Ігор Миколайович зі своїми друзями-художниками Борисом Сергійовичем та Дмитром Петровичем поїхав на екскурсію до Бахчисараю. Незважаючи на спеку Ігор Миколайович з рюкзаком на плечах бадьоро йшов по місту разом із групою туристів та слухав цікаву розповідь екскурсовода Віктора Петровича про історію виникнення міста Бахчисарай. "Бахчисарай (крим. Bağçasaray) — місто в Україні, адміністративний центр Бахчисарайського району Автономної Республіки Крим. Назва в перекладі з кримськотатарської мови означає «сад-палац» (bağça — сад, saray — палац)." - розповідав туристам екскурсовод Віктор Петрович.

"В V—VI столітті на околиці сучасного Бахчисарая виникло печерне місто Кирк-Ор. У 30-х роках XV століття Кирк-Ор став резиденцією кримського хана Хаджі І Герея, який вів боротьбу за незалежність Кримського ханства від Золотої Орди. У 1449 році Кримське ханство здобуло незалежність.

Син Хаджі Герея Менґлі - Герей у 1485 році побудував новий палац Девлет-Сарай у підніжжі Кирк-Ор, у поселенні Салачик (зараз місцевість називається Старосілля, є частиною старого міста Бахчисарая). Палацовий комплекс Девлет-Сарай в наш час не зберігся. Поруч з палацом 1500 року збудовано Зинджирли-медресе і дюрбе Хаджі Ґерея, де після смерті поховано також і Менґлі- Ґерея.

На початку XVI століття було розпочато будівництво нового ханського палацу, у більш широкому місці, ніж вузька ущелина Салачика. Цей палац отримав назву Бахчисарай (в перекладі з татарського «палац в саду»), а пізніше ця назва поширилася на місто, яке швидко виростало навколо палацу та стало столицею Кримського ханства. У 1532 році резиденція хана офіційно перенесена до Бахчисарайського палацу, тому цей рік вважається роком заснування міста.

У XVII—XVIII століттях Ханський палац будувався та перебудовувався неодноразово. Найдавніші будівлі палацового комплексу — Велика ханська мечеть і лазні Сари-Ґюзель — датовані 1532 роком.

 У 1736 році в ході російсько-турецької війни Ханський палац поруч з усім містом був спалений російськими військами під головуванням фельдмаршала Мініха. У 1740-х роках палац був відбудований та перебудований. Його споруди, що збереглися до нашого часу, значною мірою побудовані в той період.

У 1783 році Бахчисарай разом зі всім Кримом увійшов до складу Російської імперії (фактично Крим контролювався російськими військами з 1771 року). В імперський період місто втрачає столичне значення та стає провінційним маленьким поселенням з переважно татарським населенням.

У 1794 році, за даними «Камерального опису Криму», у Бахчисараї було 5 млинів, 20 пекарень, 13 шкіряних майстерень, 6 кузень, збройні майстерні, 2 винних ряди (грузинський та молдовський), 17 караван-сараїв для приїжджих.

Місто було збудовано у турецьких традиціях. Вулиці, крім центральної, що вела до палацу, більше нагадували стежки. Вони були прокладені терасами на схилах, багато будинків ліпилися однією чи двома стінами до скель. Традиційні татарські будинки мали низьку стелю, два поверхи, причому другий був ширше першого. За східною архітектурною традицією на сторону вулиці робили непривабливі фасади, часто з глухими стінами, а зсередини облаштовувалися затишні дворики.

Кожен район мав свою мечеть, звідси догори спрямовувалися мінарети.

В місті існував водопровід, зроблений з глиняних труб. Налічувалося близько 70 фонтанів (джерел) у дворах, в 47 місцях знаходилися придорожні джерела води.Крім татар, у місті проживали греки, вірмени, євреї. Після приєднання Криму до Російської імперії Бахчисарайський палац потрапив у відання міністерства внутрішніх справ. У першій половині XIX століття булі проведені невдалі реставраційні роботи (за оцінкою відомого російського поета Олександра Пушкіна, який відвідав палац 1820 року, «напів'європейські переробки»). Були знесені гарем, банний комплекс, зимовий палац.

У середині XIX ст. мирне існування міста було порушено Кримською війною (1853—1856 років),. Бахчисарай знову потрапив до центру військових подій. Недалеко від міста на річці Альмі сталася битва між російською армією та об'єднаними військами Англії, Франції та Туреччини.

В роки Кримської війни в Ханському палаці розташовувався лазарет, який часто відвідував відомий російський лікар Микола Пирогов.

Кримська війна закінчилася підписанням Паризького миру, умови якого згубно позначилися на економічному житті Криму. Багато поселень повністю спорожніли, а Бахчисарай у своєму розвитку було відкинуто на десятиліття тому.

Після Кримської війни у 1860—1862 роках у ході другої хвилі еміграції з Криму з міста виїхало багато кримських татар, які емігрували до Туреччини. Тим не менше, на початку XX століття Бахчисарай був одним з трьох міст Криму, у якому кримські татари становили більшість населення (іншими містами з татарською більшістю були Карасубазар та Алушта).

У 1875 році під час будівництва залізниці до Севастополя у Бахчисараї з'явилася власна залізнична станція.

Наприкінці XIX століття під впливом Ісмаїла Гаспринського в Бахчисараї зароджується рух джадидизму, тобто оновлення культури кримських татар. Формується татарська писемність, з 1883 року починає виходити газета«Терджиман». В освітніх програмах медресе, що до того часу мали середньовічний характер, з'являються нові сучасні дисципліни.

Радянська влада у колишній столиці Криму остаточно закріпилася 14 листопада 1920 р. Після розгрому частинами Червоної армії армії Врангеля. У 20 – 30-ті рр. ХХ- сторіччя у Бахчисараї було побудовано перші промислові підприємства харчової та легкої промисловості. На міських околицях почали вирощувати ефіроолійні культури.

У 1935 році на околицях міста завершено спорудження водосховища Егиз-Оба.

Під час Другої світової війни у ​​навколишніх районах діяло кілька партизанських загонів, а самому Бахчисараї – групи підпільників. В травні 1944 року усе татарське населення міста було депортовано. Цей етнічний геноцид кримських татар було здійснено відомством держбезпеки СРСР за особистим наказом Йосипа Сталіна спеціальною постановою Державного комітету оборони СРСР від 11 травня 1944 року. Ця трагедія дуже серйозно змінила місто, адже до 1944 року більшість населення міста Бахчисараю складали саме кримські татари.

Після Другої світової війни в місті з'являються нові райони: Бахчисарай поглинає Ескі-Юрт, на південь з'являється нове місто з багатоповерховою забудовою.

У 1959—1963 роках в Бахчисараї будується цементний завод, який з часом розширюється до комбінату «Будіндустрія».

У 1961—1964 роках проводилася наукова реставрація розписів і архітектурних деталей Ханського палацу, якою займалося українське науково-реставраційне управління Держбуду УРСР. Під час цієї реставрації були виправлені помилки минулих реставрацій та зовнішній вигляд палацу було наближено до первинного.

У 1989 році розпочинається повернення до Криму кримських татар. Вони будують в Бахчисараї нові райони з обох сторін від старого міста (5-й, 6-й та 7-й мікрорайони). Райони забудовані приватними будинками, з прямими вулицями.

Після розпаду СРСР у 1991 році і утворення незалежної України відновлюються багато релігійних пам'яток: на початку 90-х відновили роботу Успенський монастир, Велика ханська мечеть, мечеть Тахтали-Джамі. У 2000-х відновлені Зинджирли-медресе, мечеть Орта-Джамі.

Нинішній Бахчисарай можна умовно поділити на дві частини: Старе місто та Нове місто. Історична частина міста зі своїми мечетями, вузькими вуличками та глухими кутами продовжує зберігати колорит середньовіччя. Старе місто Бахчисарая стає туристичним центром: будуються численні кафе та ресторани, маленькі готелі. Ханський палац, Успенський монастир, печерне місто Чуфут-Кале стають найпопулярнішими пам'ятками серед кримських туристів. Щороку сюди приїжджають тисячі туристів, щоб познайомитися зі своєрідною архітектурою та історичними пам'ятниками.

У 2013 році на місці занедбаного центрального парку міста був створений Бахчисарайський парк мініатюр. Старовинні пам'ятки архітектури Бахчисараю здавна приваблювали поетів та письменників. Бахчисарай оспіваний у ряді художніх творів, зокрема, російських, польських і українських письменників і поетів.

Саме тут у Бахчисараї російський поет Олександр Пушкін у 1820 році надихнувшись архітектурними пам'ятками стародавнього міста розпочав роботу над своєю знаменитою поемою "Бахчисарайський фонтан".

Згідно з історичними джерелами поет Олександр Пушкін із сім'єю генерала Раєвського відвідав Ханський палац у Бахчисараї 7 вересня 1820 року. У його листі до Дельвіга був зроблений наступний опис:

« «В Бахчисарай приїхав я хворий. Я раніше чув про дивний пам'ятник закоханого хана. К ** поетично описувала мені його, називаючи la fontaine des larmes. Зайшовши до палацу, побачив я зіпсований фонтан; З заржавілої залізної трубки по краплях падала вода. Я обійшов палац з великою досадою на нехтування, в якому він нищиться, і на напівєвропейські переробки деяких кімнат. NN майже силоміць повів мене по старих сходах в руїни гарему і на ханське кладовище».

Поема "Бахчисарайський фонтан" була розпочата Пушкіним навесні 1821 року. У листі братові Пушкін писав про небажаність публікації поеми з тієї причини, що «багато місць відносяться до однієї жінки, в яку я був дуже довго і дуже нерозумно закоханий». 

«Бахчисара́йський фонта́н» — це друга південна байронічна поема російського поета Олександра Пушкіна, написана ним у 1821—1823 роках (час південного заслання) під враженням від відвідування Бахчисарайського палацу кримських ханів.

Ця поема описує пристрасті в ханському гаремі. Одна з наложниць, грузинка Зарема, сумна тому, що хан Гірей розлюбив її заради дочки шляхтича, Марії. Ця дівчина, яку викрали з батьківського дому під час одного з татарських набігів, весь час проводить у молитвах Богородиці. Вона вважає за краще смерть долі наложниці іновірця. Вночі Зарема проникає в кімнату Марії й намагається погрозами переконати її відступитися від хана. Незабаром після цього Марія гине, а Зарема кинута в безодню вод стражами гарему:

Зарема стражами немыми

В пучину вод опущена.

В ту ночь, как умерла княжна,

Свершилось и её страданье.

Какая б ни была вина,

Ужасно было наказанье!

Хан виходить із гарему і, щоб забутися, їде на війну. Після повернення він велить спорудити в палаці в пам'ять про Марію фонтан, який молоді діви Тавриди, дізнавшись про цей сумний переказ, назвуть «фонтаном сліз».

У 1821 році був проїздом у Бахчисараї російський письменник та дипломат автор комедії "Лихо від розуму" О. С. Грибоєдов. Його дорожні записки написані гранично лаконічно та стисло, проте в них є чимало ємних та яскравих характеристик. По Бельбецькій долині Грибоєдов слідував тим самим шляхом, як і до цього Пушкін. У його щоденнику залишився запис: "Красу моря та інших долин Качі і Бельбека ні з чим порівняти не можна". Або запис, зроблений 5 липня: "Вночі в Бахчисараї. Музика, кофейня, дзюрчання фонтанів, мечеті, тополі. Татарин скаче повз нас геть із міста, іскри сиплються з трубки..." Докладно описує Грибоєдов околиці Бахчисараю - Чуфут-Кале, Тепе-Кермен "з печерним його вінцем", звідки він побачив всю течію Качі.

У 1825 році Крим відвідав великий польський поет Адам Міцкевич, висланий царською владою з Вільно за участь у таємних гуртках польської молоді. Багата південна природа Тавриди та пам'ятники старовини, що збереглися в багатьох місцях, справили на нього сильне враження, і спогади цього періоду викликали до життя чудовий цикл "Кримських сонетів". У них Міцкевич віддав данину величі та красі природи Криму, що вразили його уяву. Бахчисараю та околицям присвячені п'ять сонетів: "Бахчисарай", "Бахчисарай вночі", "Гробниця Потоцької", "Могили гарему", "Дорога над прірвою в Чуфут-Кале".

У різний час Бахчисарай відвідали В. В. Капніст (за рік до Пушкіна), Н. І. Гнедич, В.А. Жуковський, Г. П. Данилевський, О. К. Толстой, І. О. Бунін та багато інших письменників. 

У 1904 року у Бахчисараї побував видатний український письменник М. М. Коцюбинський. Підсумком цієї поїздки та спостережень письменника була гострополемічна розповідь "Під мінаретами", в якій він виступає як глашатай соціальної справедливості та викривач релігійних забобонів.

За радянських часів Бахчисараю присвятила поетичні рядки російська поетеса Анна Ахматова:

 Вновь подарен мне дремотный

Наш последний звездный рай —

Город чистых водометов

Золотой Бахчисарай.

У російського письменника та поета Степана Щипачова у вірші "Чуфут-Кале" є такі рядки:

Тропинка — черная змея —

Шуршит в ногах у поворота.

Кто скажет, сколько лет стоят

Чуфут-Калийские ворота?

Околиці Бахчисараю надихнули російського поета Семена Кірсанова - відомий його вірш "На билинних пагорбах". Є відомості про перебування в Бахчисараї російських поетів Скитальця (Степана Гавриловича Петрова) та Сашка Чорного.

Тема Бахчисараю була дуже популярна серед художників наприкінці ХІХ — на початку ХХ століття. Сюди приїжджали для етюдів І. Є. Рєпін, В. І. Суріков, І. Н. Крамський та інші живописці та графіки.

Багато працював у Бахчисараї видатний майстер гравюри П. О. Шилінгівський, який навчався після закінчення Петербурзької Академії мистецтв у одного з найкращих професорів гравірування В. В. Мате. До 1924 року відносяться його невеликі поетичні гравюри на дереві з видами Бахчисараю: "Аркади ханського палацу", "Ханські лазні", "Фонтан Шах-Булаш", "Швець у Бахчисараї", "Чуфут-Кале" та інші.

Особливо добре відома старожилам міста творчість Ніни Костянтинівни Жаба (1875—1942), яка приїхала в Бахчисарай відразу після закінчення Петербурзької Академії мистецтв (1906) і прожила тут близько двадцяти років.

Стародавнє місто з його чудовими пам'ятниками і краса природи околиць Бахчисараю захопили художницю, вона присвятила місту величезну кількість малюнків та акварелей. У численних фігурних замальовках відображено побут простого народу, повсякденне вуличне життя південного міста, його архітектурні пам'ятки та мальовничі куточки. Багато робіт художниці знаходиться у різних музеях, але більшість у приватних колекціях.

Щорічно влітку приїжджав на етюди брат Ніни Костянтинівни – Альфонс Жаба, який закінчив Академію мистецтв у 1908 році (учень Ф. О. Рубо). Картини цього талановитого художника-баталіста знаходяться у музеях Москви, Санкт-Петербурга та інших міст. Художник-аквареліст П. Чесноков зобразив у тонких акварелях багато пам'ятних місць міста. Художник та архітектор, професор живопису Н. Л. Підбереський (1874-1953), учень О. М. Бенуа, створив у Бахчисараї свої найкращі акварелі, що відрізняються точним опрацьованим малюнком, багатством колірних відносин.

Один із перших директорів Бахчисарайського музею У. Боданинський був мистецтвознавцем і художником-графіком з орнаменту, займався східним мистецтвом.

Співаком Бахчисараю справедливо називають видатного радянського художника члена-кореспондента Академії мистецтв Олександра Васильовича Купріна (1880-1960 роки). Вперше він потрапив до Криму у 1908 році, ще будучи студентом. Починаючи з 20-х років творчість Купріна була безперервно пов'язана з Бахчисараєм та його мальовничими околицями. Тут були написані найкращі картини художника "Тополя" (1927 рік) та "Біасальська долина" (1937 рік), що знаходяться у постійній експозиції Державної Третьяковської галереї.

Саме у 20—30-ті роки з'явився великий цикл бахчисарайських пейзажів, у яких переважає живе емоційне ставлення до природи у поєднанні зі своєрідною побудовою картини. О. В. Купрін чітко відзначає особливий характер зв'язку архітектури з навколишньою природою. Купол старовинного мавзолею в картині "Ескі-Дюрбе. Бахчисарай" плавно виступає на тлі пологої гори, ніби зливаючись з нею, але водночас і виділяється як створення рук людських.

Художник писав скелі фіолетового кольору на тлі золотистого заходу сонця ( "Скелястий пейзаж", 1927 рік). О. В. Купрін любив полуденне сонце, залиті яскравим світлом стіни будинків ("Вуличка в Бахчисараї", "Чурук-Су") або ж вечірній сутінок, схід місяця і особливу тишу, що утихомирює. Прикладом може служити і картина "Околиці Бахчисараю", де з великим почуттям передано перехідний стан від галасливого дня до добраніч, роздуми людини про красу і велич природи.

Дуже плідним був для художника 1947 рік, коли він написав свій чудовий пейзаж "Дорога в Біасала", повторений потім у декількох варіантах (1951, 1953 і 1954). , проте, непригнічує людину. Одна з останніх і разом з тим одна з кращих картин О. В. Купріна теж була присвячена Бахчисараю - "Ранній ранок над Бахчисараєм"."- розповів туристам екскурсовод Віктор Петрович. Це цікаво, а які пам'ятки архітектури в Бахчисараї насамперед варто оглянути туристу спитав у нього художник Ігор Миколайович. Я б рекомендував би вам оглянути у першу чергу Ханський палац та мечеті:

Велику ханську мечеть,

Малу ханську мечеть, 

Тахтали-Джамі,

Орта-Джамі,

Молла Мустафа Джамі. А також православні монастирі:

Свято -Успенський чоловічий монастир, 

Храм Феодорівської ікони Божої Матері,

Храм св. Миколая. Ще раджу вам відвідати стародавнє печерне місто Чуфут-Кале і звичайно ж потім відпочити у Бахчисарайському парку мініатюр, який до речі є найбільшим парком мініатюр у Криму відповів йому екскурсовод Віктор Петрович. А чи знаєте ви якусь стародавню кримськотатарську легенду про місто Бахчисарай запитав у нього художник Ігор Миколайович. Так, звичайно ж і зараз вам її розповім відповів йому екскурсовод Віктор Петрович. Ця кримська "легенда про виникнення Бахчисараю":

"Якось син хана Менглі-Герея поїхав на полювання.

Він спустився з фортеці до долини. Відразу за фортечними стінами починалися дрімучі ліси, повні дичини. Для полювання видався вдалий день, гончаками та хортами зацькували багато лисиць, зайців і навіть трьох диких козлів. Захотілося ханському синові побути на самоті.

Відправив він слуг зі здобиччю в фортецю, сам заліз у хащі, зістрибнув з коня і присів на пні біля річки Чурук-Су. Верхівки дерев, позолочені заходячим Сонцем, відбивались у воді. Тільки шум річки, що бігла камінням, порушував тишу. Раптом на протилежному березі почувся шерех. З прибережного чагарника швидко виповзла змія. Її переслідувала інша.

Почалася смертельна сутичка. Обвивши одна одну, змії гострими зубами рвали она в одної шматки тіла. Довго тривав бій. Одна змія, вся покусана, знесилена, перестала чинити опір і неживо опустила голову. А з хащі по густій ​​траві до місця бою поспішала третя змія. Вона кинулася на переможницю - почалося нове криваве побоїще. Кільця зміїних тіл замиготіли в траві, освітлювані Сонцем. Не можна було встежити, де одна змія, де інша. В азарті боротьби змії відповзли від берега і втекли за стіною чагарника. Звідти долинало злісне шипіння і тріск гілок.

Син хана не зводив очей з переможеної змії. Він думав про свого батька, про свій рід. Вони зараз подібні до цієї напівмертвої змії. Ось, такі ж покусані, втекли до фортеці, сидять у ній, тремтять за своє життя. Десь іде битва, хто кого в ній здолає: золотоординці турків чи турки золотоординців? А йому та батькові його, Менґлі-Герею, уже не піднятися, як цій змії. Пройшов деякий час. Молодий хан помітив, що змія ворушиться, намагається підвести голову. Насилу їй це вдалося. Повільно поповзла вона до річки і поринула в неї.

Очам своїм не повірив хан: через мить змія стала оживати, звиватися все швидше і швидше. Коли вона виповзла на берег, на ній навіть слідів від ран не лишилося. Потім змія знову поринула у воду, швидко перепливла річку і, недалеко від здивованої людини, зникла в кущах.

Вигукнув син Менглі-Герея: " Це щасливий знак! Їм судилося піднятися! Вони ще оживуть, як ця змія". Він скочив на коня і помчав у фортецю. Розповів батькові про те, що бачив біля річки. Вони почали чекати звісток із поля битви.

І прийшла довгоочікувана звістка: Оттоманська Порта здолала ординського хана Ахмета, який колись винищив усіх воїнів Герея, а його самого загнав у фортецю на крутій скелі. На місці, де схопилися у смертельній битві дві змії, старий хан звелів побудувати палац. Біля палацу оселилися його наближені. Так виник Бахчисарай.

Двох переміщених у сутичці змій хан велів висікти на палацовому гербі. Треба було трьох: двох у боротьбі, а третю – напівмертву. Але третю не стали висікати: мудрим був хан Менглі-Герей..." Отака кримська "легенда про виникнення Бахчисараю" закінчив свою розповідь екскурсовод Віктор Петрович. Цікава легенда сказав йому художник Ігор Миколайович. Так і дуже повчальна зауважив йому екскурсовод Віктор Петрович. Хан Менглі-Герей розумно вчинив що не став вихвалятися і висікати на палацовому гербі третю напівмертву змію сказав друг Ігоря Миколайовича художник Дмитро Петрович. Так щоб не розгнівати Бога, це дуже розумний вчинок підтакнув йому друг Ігоря Миколайовича художник Борис Сергійович. А куди ми зараз прямуємо запитав з цікавістю у екскурсовода Віктора Петровича художник Ігор Миколайович. Подивитися на знаменитий Ханський палац, який своєю архітектурою століттями надихав поетів, письменників та художників відповів йому екскурсовод Віктор Петрович....

Кінець

Ваш коментар буде першим!