Слава ЗСУ!

""Ведмежа гора"" - оповідання від Прокопчук Станіслав Іванович опубліковано 23.07.2022

"Ведмежа гора"

     Екскурсовод Євген Петрович вів за собою невелику групу туристів по горі "Аю-даг" і розповідав їм давню історію цієї дивовижної та загадкової гори. Був липень місяць, нестерпно палило сонце і в тіні було не менше 35 градусів цельсія. Євген Петрович зупинився на середині шляху, щоб трохи відпочити і випити води. Євген Петрович зняв з плеча свій рюкзак кольору "хакі", розстебнув замок і дістав звідти свою похідну флягу. Він відкрив кришку і став жадібно пити теплу воду з фляги. Його приклад наслідували і деякі туристи. Отже, випивши води і відкашлявшись, продовжив Євген Петрович свою перервану розповідь про гору Аю-даг: "Висота Аю-дагу - 577 м, гірський масив трохи витягнутий у північно-західному напрямку на 2400 м, виступає в морі на 2-2,5 км. Загальна площа - близько 5,4 км². З 1947 р. Аю-даг – пам'ятник природи, ландшафтний заказник загальнодержавного значення. Сучасна назва Аю-даг складається з двох кримськотатарського, кипчацького слова aju - ведмідь, турецького datf, кримськотатарського dag - гора. Зовнішнім виглядом гора схожа на ведмедя, що ніби припав до моря і п'є воду. Однак, за свідченнями відомого дослідника Криму Петра Кеппена, ще на початку XIX століття кримські татари називали цю гору Біюк-Кастель, що означає "велика фортеця". Петро Кеппен висловлював припущення, що у середньовіччі гора могла називатися Айя, від грецького слова «айос» — святий. Потім грецька назва Айя трансформувалася у кримську Аю-Даг. На середньовічних італійських картах-портоланах Аю-даг позначений як Камілле (верблюд). Найбільш проблематичним є питання про назву гори в античну епоху. Аю-даг часто ототожнюється з мисом Парфеніон або Партеніон, на якому, за словами грецького географа Страбона, розміщувався храм таврської богині Діви. Деякі дослідники, наприклад Іван Бларамберг, вважали, що у античних периплах Аю-даг позначений як мис Кріу-Метопон (Метопона), що означає «баранячий лоб». Проте обидва твердження спірні. З погляду геології Аю-даг – класичний лаколіт. Виникла ця гора близько 150 млн. років тому в середньоюрську епоху внаслідок проникнення магми в розломи земної кори. Головною гірською породою Аю-дага є габродіабаз, дуже цінний будівельний та оздоблювальний матеріал з якого, до речі, зроблені трибуни на Червоній площі в Москві. Аю-даг – природний мінералогічний музей Південного узбережжя Криму, тут виявлено 18 нових мінералів. Наприклад, везувіан, невідомий у інших місцях Кримських гір. Відомості про ранню історію Аю-дагу уривчасті та суперечливі. Археологи виявили на Аю-дазі крем'яні знаряддя праці епохи мезо-неоліту. За доби пізньої бронзи – раннього заліза з IV в. до зв. е. по IV ст. н. е. на Аю-дазі існувало поселення, яке деякі дослідники вважають таврським. У перші століття нашої ери гора та її околиці, можливо, потрапили у зону впливу Боспорської держави. Набагато краще вивчений та представлений археологічними пам'ятками середньовічний період. У VIII ст. на Аю-дазі з'являється великий укріплений монастир святих Апостолів Петра і Павла. Його засновником вважають святого Іоанна, єпископа Готського. Згідно з агіографічними джерелами мощі святого Іоанна Готського спочивають на території монастиря, але світу поки не явлені. Біля східного підніжжя Аю-Дага розміщувався головний храм обителі - базиліка святих Апостолів Петра та Павла. Залишки базиліки збереглися на території військового санаторію «Крим» у селищі Партеніт. Крім монастиря, на Аю-дазі у середньовіччі виникає кілька невеликих поселень. Монастир та поселення проіснували до кінця XV - початку XVI ст. і після турецької окупації узбережжя Криму в 1475 р. занепадають і зникають. Деякі дослідники вважають, що люди змушені були покинути Аю-даг, внаслідок зневоднення гори після землетрусу 1423 року ...» Екскурсовод Євген Петрович зробив паузу збираючись з думками і маючи намір продовжити свою розповідь про гору Аю-Даг далі. Це все дуже добре, але нестерпно нудно сказала йому у відповідь одна молода гарна туристка на ім'я Вероніка. Вам нудно? То навіщо ж ви тоді записалися до мене на цю екскурсію по Аю-дагу, запитав у неї вражений екскурсовод Євген Петрович. Я не знала, що це буде так нудно відповіла йому туристка Вероніка. Але ж це давня історія гори Аю-даг відповів їй здивований екскурсовод Євген Петрович. А ви можете замість цієї нудної лекції з історії з великою кількістю дат і прізвищ дослідників усіляких істориків і геологів розповісти якусь романтичну та гарну легенду про цю гору запитала в нього дівчина Вероніка. Добре буде по-вашому, будь-яке бажання клієнта для мене закон відповів їй посміхаючись екскурсовод Євген Петрович. Є у місцевих жителів цікава легенда про гору "Аю-даг", або як її ще називають місцеві "Ведмежа гора" розпочав свою розповідь Євген Петрович: "В ті віддалені часи про які оповідає легенда в горах Криму мешкали лише дикі звірі. Багато було серед них величезних кровожерливих ведмедів. Хижаки йшли далеко за гори, з'являлися на рівнинах, нападали на людей, що там жили. Набравши більше здобичі, звірі знову ховалися в лісових нетрях. На самому березі моря оселилася череда величезних звірів. Керував ними ватажок — старий і грізний ведмідь. Одного разу повернулися ведмеді з набігу та виявили на березі уламки корабля. Серед цих предметів лежав пакунок. Старий ватажок розгорнув його і побачив маленьку дівчинку. Тільки вона залишилася живою після загибелі корабля. Маленька дівчинка почала жити серед ведмедів. Минали роки, вона росла і перетворилася на гарну дівчину. Старий ватажок та всі ведмеді дуже любили її. Дівчина голосно співала пісні, граючись серед дикої природи, а ведмеді готові були з ранку до ночі слухати її чудовий голос. Якось хижаки вирушили у набіг на рівнину. За їх відсутності недалеко від ведмежого лігва, серед скель, що купалися у воді, прибило до берега човна з молодим гарним юнаком. Ще підлітком він був викрадений в рабство воїнами одного з розбійницьких племен, що мешкали на іншому березі моря. Тепер хлопець зважився втекти, сподіваючись повернутися на батьківщину. Буря довго носила його човен хвилями, поки не викинула на кримський берег. Знесилений голодом і спрагою, юнак лежав без руху на дні човна. Дівчина перенесла юнака в затишне місце, напоїла і нагодувала, а човен сховала в кущах під прибережною скелею, щоб ведмеді ні про що не здогадалися. Багато разів приносила дівчина юнакові їжу та питво. Юнак розповідав їй, як живуть люди у його рідних краях. З цікавістю слухала дівчина, дивлячись у ясні сині очі юнака. Вона співала йому свої улюблені пісні. І в ці дні увійшло палке кохання в серця обох. Юнак сказав дівчині: «У моєму човні вистачить місця для двох. Хочеш попливти зі мною на мою батьківщину? І дівчина відповіла: Хочу. Я готова пливти з тобою будь-куди». Юнак уже зміцнів, до нього повернулися сили. Він змайстрував щоглу, зробив вітрило зі звірячих шкур. Закохані чекали тепер на попутний вітер, щоб покинути ведмежий берег. І ось повіяв попутний вітер. Юнак і дівчина зіштовхнули човен у воду, сіли до нього. Ось уже між човном і береговими скелями лягла широка блакитна гладь. ...Тут затремтіла земля під важкими лапами, завагалося повітря від грізного реву. Це повернулися на берег із далекого походу ведмеді і не виявили дівчини. Ватажок глянув на море і зрозумів усе. Любов до прекрасного юнака, потяг до людей перемогли у душі юної дівчини всі минулі уподобання. Назавжди відвозить тепер човен улюбленицю ведмежого племені. Старий ведмідь люто заревів. Самі не свої від гніву, розлючені втечею дівчини ведмеді заметушилися бігаючи по берегу та оголошуючи околиці своїм громовим ревом. Ватажок опустив величезну пащу у блакитну вологу моря і з силою почав втягувати в себе воду. Його приклад наслідували інші ведмеді. Через деякий час море стало помітно меліти. Течія захоплювала човен назад до берега. Дівчина бачила: її коханому не уникнути страшної долі, його пошматують люті ведмеді. І дівчина заспівала. Щойно долинув до звірів її голос, вони підняли голови від води і заслухалися. Лише старий ватажок продовжував свою справу... Ще глибше занурив він передні лапи і морду в холодні хвилі, вирувало море біля його пащі, вливаючись у неї широкими потоками. Заклинала в пісні дівчина всі сили земні та небесні стати на захист її першого, чистого кохання. Благала вона старого ведмедя пощадити юнака. І такі гарячі та щирі були благання дівчини, що страшний звір перестав тягнути в себе воду. Але не захотів він залишати берега, продовжував лежати, вдивляючись у далечінь, де зникав човен із дівчиною, до якої він прив'язався. Вже тисячі років нерухомо лежить він на березі сумуючи по тій, яка назавжди його покинула. Скам'яніло його могутнє тіло. Потужні боки перетворилися на стрімкі прірви, висока спина стала вершиною гори, що сягала хмар, голова стала гострою скелею, густа шерсть перетворилася на дрімучий ліс. Старий ватажок-ведмідь став Ведмідь-горою". Євген Петрович закінчив свою розповідь і замовк. У відповідь йому пролунали захоплені оплески туристів. А що було далі з ними з нетерпінням запитала в нього допитлива молода туристка Вероніка. З ким? Із дикими звірами спитав у Вероніки не зрозумівши її екскурсовод Євген Петрович. Та, ні, із закоханими дівчиною та юнаком, які пливли в човні рятуючись від ведмедів, відповіла йому молода туристка Вероніка. Ну, вони допливли до берега, пішли до церкви, повінчалися, стали жити разом і завели п'ятнадцятеро дітей, відповів їй із серйозним виглядом екскурсовод Євген Петрович. О Господи, п'ятнадцятеро дітей, бідолашна дівчина як же вона їх усіх виносила і народила з жахом сплеснула руками Вероніка. Цей юнак він просто егоїст і мерзотник, що змусив її так мучитися виношуючи та народжуючи йому численних дітей розсердилася туристка Вероніка. Це він їй так віддячив за свій порятунок від ведмедів щиро обурилася Вероніка. Гарненьке обличчя Вероніки почервоніло від обурення. Карі очі її метали блискавки. Та, пожартував я про це, а ви все сприйняли всерйоз за "чисту монету", сміючись, відповів їй екскурсовод Євген Петрович. Дурний був жарт, мені абсолютно не сподобався сказала йому Вероніка. Так згоден з вами, жарт був дурний, вибачте мене будь-ласка, я не хотів вас образити відповів їй екскурсовод Євген Петрович. Легенда замовчує про те, що з ними було далі, але я думаю що "вони жили довго і щасливо в любові і померли в один і той самий день" відповів дівчині Вероніці екскурсовод Євген Петрович. Все ми вже достатньо відпочили і можемо далі продовжити своє сходження на Аю-Даг сказав туристам екскурсовод Євген Петрович і одягнувши на спину рюкзак розвернувся і впевненим кроком пішов вгору.

Кінець

Ваш коментар буде першим!