Слава ЗСУ!

"Загибель хана Арслан-Гірея" - оповідання від Прокопчук Станіслав Іванович опубліковано 24.07.2022

"Загибель хана Арслан-Гірея"

 Одного літа художник Ігор Миколайович разом зі своїми друзями теж художниками Борисом Сергійовичем та Дмитром Петровичем відпочивав у Старому Криму винаймаючи житло у родини кримських татар. Йому дуже сподобався Старий Крим своїми стародавніми пам'ятками архітектури, вузенькими вуличками, численими музеями, дивовижними мальовничими краєвидами, смачною кримсько-татарською кухнею та дружелюбністю місцевих жителів. З книги академіка історика Петра Кеппена «Кримська збірка» художник Ігор Миколайович з подивом дізнався, що Старий Крим за час свого існування змінив 21 ім'я, від Кареї до Левкополя (назва "Старий Крим" з'явилася дещо пізніше). Історик Птолемей згадував це місце під назвою селища Таз. В пізніші часи були інші варіанти: Карсан-поліс (V століття), Газарат — тюркське слово. У XIX столітті історик І. М. Муравйов-Апостол вважав, що на місці Старого Криму колись знаходилося місто Кіммеріон. Історики Ю. А. Кулаковський та В. В. Латишев шукали тут легендарні міста Біон, Тазос та Фулли. Під час проведення зі своїми друзями численних піших та автобусних екскурсій по Старому Криму Ігор Миколайович дізнався, що на території міста у різних місцях були відкриті неолітичні поселення, які отримали епонімні назви Старий Крим, Бакаташ, Ізюмівка у 1930 році; Старий Крим І (1975), ІІ (2004). У центрі міста при земляних роботах археологами було виявило античну кераміку IV ст. до н. е. - ІІІ ст. н. е. Ці нашарування були перекриті нашаруваннями середньовічного міста і частково зруйновані. Почесний напис 222 р. н. е. давньогрецькою мовою, знайдений археологами в 1895 році в Старому Криму, є свідченням значно більшого віку міста, ніж це заведено вважати. На думку багатьох істориків у XI столітті, тут почали селитися вірмени, а вже у XIV столітті місто було великим торговим центром з великою вірменською колонією та татарською владою. Історики А. Л. Якобсон та B. А. Мікаелян вважали, що топонім Солхат (стара назва міста) є вірменським і походить від вірменського словосполучення "сурб хач" тобто "святий хрест". Назву місто отримало від побудованого поблизу поселення монастиря Сурб-Хач. За словами історика Філіпа Куртіна (Університет Джонса Хопкінса) у XIV—XV століттях вірмени відігравали важливу роль у торговельному житті регіону. Кримські вірмени не лише везли товари на батьківщину. Вони також керували караванами ще далі на захід через сучасну Румунію та Польщу і далі в Нюрнберг у Німеччині та Брюгге у Нідерландах. Їхні колонії в Криму були настільки великі, що генуезці іноді називали Крим Armenia maritima. Як зазначає «Географічно-статистичний словник Російської імперії», більшість населення міста того часу складали вірмени. У 1863 році поселення налічувало 1085 мешканців, з яких: 471 послідовників вірменської церкви; 464 російсько-православної; 8 протестантів та 142 мусульманини. У місті була вірменська та російсько-православна церкви, а також дві мечеті. На околицях міста також знаходився Старокримський жіночий вірменський монастир. Проте початком виникнення міста історики традиційно вважають XIII століття, коли після монгольського завоювання степовий Крим увійшов до складу Золотої Орди. Незабаром після остаточного встановлення ординської влади у східній частині півострова було засновано місто Кирим, яке стало адміністративним центром Кримського Юрта та резиденцією еміру Криму. Учасник єгипетської дипломатичної місії від султана Бейбарса до хана Золотої Орди Берке, що відбулася в 1263 році, повідомляв про те, що в місті живуть кипчаки, русь і алани. У період панування Золотої Орди місто мало дві назви одночасно. Ординці і становили основну частину населення степового Криму. Кипчаки називали місто Кирим, а італійці (переважно генуезці), котрі володіли південним узбережжям Криму і які вели у регіоні активну торгівлю, називали його Солхат — Solcati. З приводу походження обох назв ведеться багато суперечок, проте найбільш обґрунтованими є такі версії висловлював свою думку дослідник Лазар Будагов в своїй книзі "Порівняльний словник тюрко-татарських прислівників. 1 том": Кирим - західно-кипчакське qırım - «окоп, рів», Солхат - від італійського solcata - "борозна, рів». Деякі історики висловлюють припущення, що місто було поділено на дві частини: мусульманську, в якій була розташована резиденція еміра, і християнську, в якій жили італійські купці, і ці дві частини називалися Кирим і Солхат відповідно. Назва міста - Кирим - незабаром поширилася і на весь острів, який до того зазвичай іменували Газарією або Таврикою. Розквіт міста припав на XIV століття. У цей час Солхат був великим торговим центром на Шовковому шляху з Азії до Європи, активно зростав і будувався. Тоді були побудовані кілька мечетей і медресе, що збереглися до наших днів. За однією з версій, уродженцем Солхата був султан мамлюцького Єгипту Бейбарс. Ставши правителем Єгипту, він відправив до рідного міста щедрі подарунки, зокрема на його кошти було споруджено одну з міських мечетей. Після того, як Крим здобув незалежність від Золотої Орди, і було утворено Кримське ханство, столиця була перенесена спочатку в Кирк-Єр, а потім у новозбудований Бахчисарай, і місто почало втрачати своє колишнє значення. Після завоювання в 1475 році османами генуезьких колоній вийшла з вживання назва Солхат. За часів Кримського ханства місто почали називати Ескі-Кирим (крим. Eski Qırım – «старий Кирим»). Нинішня назва "Старий Крим" є калькою із цього імені. Після приєднання Криму до Російської імперії майже все населення міста емігрувало і перепис населення у 1805 році зафіксував у ньому всього 114 жителів. У 1783 році місто було перейменовано на Левкополь, але на відміну від інших перейменованих міст нова назва не прижилася. 27 травня 1787 року в рамках своєї грандіозної подорожі до Криму, яка тривала з 2 січня 1787 року по 11 липня 1787 року імператриця Катерина II відвідала Старий Крим, де зупинилася на нічліг у спеціально для цього побудованому палаці. У Старому Криму спеціально до приїзду імператриці було збудовано так званий Катерининський фонтан у вигляді критого черепицею павільйону у східному стилі. Зверху, над фонтаном, височіла альтанка, де імператриця зволила пити чай. Згодом фонтан був майже повністю зруйнований. Після прибуття імператриці легкокінний Таврійський полк віддавав честь із схилянням штандартів. Били в литаври і грали на трубах, з настанням темряви сад і вся прилегла до палацу територія були ілюміновані. У 20-30 роки XX сторіччя Крим став своєрідною культурною меккою для тогочасної творчої радянської інтелігенції та діячів культури. У 20- роки XX сторіччя у Коктебелі у будинку поета та художника Максиміліана Волошина збиралися відомі діячі радянської культури та мистецтва, науковці. Гостями цього будинку були в ці часи: письменники і поети: М. Горький, К. Треньов, В. Вересаєв, М. Цвєтаєва, В. Брюсов, О. Мандельштам, О. Грін, О. Толстой, М. Булгаков, І. Еренбург, Л. Леонов; художники К. Боневський, М. Латрі, В. Полєнов, К. Петров-Водкін, Р. Фальк, А. Остроумова-Лебедєва, Є. Круглікова, П. Кончаловський та багато інших. В Старому Криму в домі відомого радянського письменника Олександра Гріна у його вдови Ніни Грін у 30-ті роки XX сторіччя зупинялися заборонений радянською владою відомий поет і дисидент Осип Мандельштам та не менш відомий радянський письменник Костянтин Паустовський. В роки Другої світової війни мешканці Старого Криму зазнали жорстоких репресій від нацистів, які окупували та розграбували старовинне місто. Під час Другої світової війни внаслідок відступу радянської армії восени 1941 року до Старого Криму увійшли німці. Через 3 роки під час відступу німецько-румунських військових частин 12-13 квітня 1944 року місто Старий Крим було взято з боєм спільними зусиллями партизанських загонів та сил Червоної армії. Першими до міста увійшли сили 9-ї окремої Керченської моторизованої розвідроти. В ніч на 13 квітня підрозділи вермахту при відході з міста влаштували в ньому різанину, в ході якої на вулицях і у власних будинках було вбито 584 мирних жителів, у тому числі 200 дітей, ще понад 100 осіб отримали при цьому поранення. Пізніше в 1960-х - на початку 1970-х років великий хірург Н. М. Амосов приїздив до Старого Криму де лікувався у Старокримському санаторії від туберкульозу. Він організував у санаторії пульмонологічне хірургічне відділення. Неодноразово приїжджаючи на два-три місяці до Старого Криму до своїх родичів, Н.М. Амосов привозив своїх учнів та навчав їх лікуванню хворих на туберкульоз. Неодноразово проводив операції як у санаторії, так і у Старокримській міській лікарні.    Як зазначалося у путівнику для туристів який читав Ігор Миколайович на сьогоднішній день місто Старий Крим є приморським, знаходиться на основній трасі Керч-Сімферополь, якщо їхати з Сімферополя, то через нього проходить шлях до Коктебеля та Феодосії. Знаходиться у східній частині Криму. Населення міста близько 10 тис. осіб, етнічний склад – 80% росіяни та українці, решта 20% – татари, греки, болгари, вірмени та інші народності. Відстань до моря від Старого Криму 20-30 км. В основному, туристи та мешканці міста воліють їздити до моря в Судак, Коктебель, або Феодосію, все знаходиться на відстані 30 км. З численних розповідей екскурсоводів та читання придбаного в кіоску путівника для туристів Ігор Миколайович дізнався про те, що головними пам'ятками Старого Криму є споруди XIII-XIV століть, збудовані в той період коли Крим був центром Кримського Юрта. Добре збереглася донині діюча мечеть хана Узбека. Неподалік знаходяться руїни мечеті Бейбарса, яка вважається найдавнішою мечеттю Криму, руїни церкви Іоанна Хрестителя. У східній частині міста розташовані руїни монетного двору, караван-сараю та мечеті Куршум-Джамі. За 5 кілометрів на південний захід від Старого Криму знаходиться вірменський монастир Сурб Хач (Святий Хрест) XIV століття. Сьогодні це чинний монастир Вірменської апостольської церкви. Там же, вище урочища знаходяться руїни іншого вірменського монастиря — Сурб Степанос (святого Стефана). На сторінках придбанного путівника для туристів Ігор Миколайович відмітив олівцем головні музеї Старого Криму, які варто відвідати кожному туристу який приїздить відпочивати до Старого Криму це:

літературно-меморіальний будинок-музей Олександра Гріна;

літературно-меморіальний будинок-музей Костянтина Паустовського;

етнографічний музей, присвячений культурі кримськотатарського народу;

літературно-мистецький музей;

музейна експозиція у монастирі Сурб-Хач – присвячена історії монастиря;

музей старокримського санаторію;

музей школи-гімназії №1,

музей історії та археології — філія республіканського Кримськотатарського музею культурно-історичної спадщини, відкрита у 2018 році, і якій у 2019 році передано знайдені під час археологічних розкопок на півострові протягом останніх десятиліть близько 15 тисяч середньовічних артефактів золотоординського періоду, багато з яких є унікальними, існуючи в єдиному екземплярі. Як багато всього цікавого є у Старому Криму та як встигнути оглянути всі ці пам'ятки історії, коли час відпустки такий короткий ламав собі голову над цим питанням художник Ігор Миколайович. Щоб встигнути все оглянути у Старому Криму до кінця своєї короткої відпустки Ігор Миколайович встановив собі за залізне правило щоранку рано вставати о шостій годині ранку, снідати, потім їхати на море щоб скупатися, та одразу ж записуватись на екскурсію, щоб відвідати музей, мечеть чи монастир. Він також загітував своїх друзів-художників Бориса Сергійовича та Дмитра Петровича не спати в спеку до обіду, а наслідуючи його приклад рано вставати, снідати та супроводжувати його на екскурсіях пам'ятками архітектури Старого Криму. Історія походження Старого Криму так сильно захопила уяву художника Ігоря Миколайовича, що він став щиро цікавитися у місцевих жителів з приводу стародавніх легенд та переказів, пов'язаних із цим старим загадковим містом. Одну з цих прекрасних стародавніх легенд Старого Криму йому одного дня пообіді розповів кримський татарин Темур К'уюмджі, у якого художник Ігор Миколайович разом із друзями-художниками винаймав житло на літо. Одвічне питання над яким багато століть безуспішно б'ються найкращі уми людства, що головне в житті людини гроші чи кохання сказав Ігореві Миколайовичу кримський татарин Темур К'уюмджі хитро посміхаючись і попиваючи трав'яний чай з чашки який йому дбайливо налила його дочка-красуня Аліє. Ну, напевно це дуже індивідуально і залежить від характеру та системи моральних цінностей кожної конкретної людини, відповів йому художник Ігор Миколайович. Я з тобою повністю погоджуюсь Ігоре підтримав його друг- художник Борис Сергійович. Спершу я вам розповім цю давню легенду про "загибель хана Арслан-Гірея" відповів їм Темур К'юмджі.

«Золото і жінка — це дві загибелі, які чекають на людину, коли в справу втручається Шайтан. Якщо висохла душа, в'ялим стало тіло — тоді золото, а коли ще кипить кров, і не погас вогонь у погляді — тоді жінка. Шайтан знає, як кому догодити, щоб потім краще посміятися. Здавалося, не було на землі хана розумнішого за солгатського, здавалося, могутній Арслан-Гірей мав усе, щоб бути задоволеним. Сто три дружини та двісті наложниць, палац з мармуру та порфіру, сади та кав'ярні, незліченні табуни коней та отари овець. Що ще було бажати? Здавалося так.

Але ночами приходив до Гірею хтось і турбував його думку:

- Все є, тільки мало золота

- Звідки взяти багато золота? — питав себе Гірей і не спав аж до ранку.

І ось раз, коли прийшли до нього беки, він наказав їм скликати мудреців з усього ханства. Не знали беки - для чого, і кожен привів свого приятеля, хоч би він і не був мудрець:

- Засіб хочу, - оголосив хан, - щоб камінь золотом ставав.

Подумали беки та мудреці: «Збожеволів хан, якби можна було так зробити, давно б люди зробили». Однак сказали: «Воля падишаха священна. Дай термін». Через тиждень попросили: «Якщо можеш, почекай». А через два тижні, коли відкрили рота, щоб просити нового терміну, хан їх прогнав. Розумний був хан.

— Я піду сам пошукати в народі мудреця, — вирішив він.

Беки відмовляли: "Не слід хану ходити в народ. Мало що може статися. Може почути хан таке, чого немає чути благородне вухо».

— Все ж таки піду.

Одягнувся дервішем і пішов. Правду сказали беки. Багато образливого почув Арслан- Гірей і про себе і про беків, поки блукав солгатськими базарами та кав'ярнями. Говорили і про останню його витівку:

— збожеволів хан, з каменю золото захотів зробити.

А інші додавали:

— Покликав би нашого Каміл-джинджі, можливо, що й вийшло.

- А де живе Каміл-джинджі спитав 

в перехожих на базарі переодягнений дервішем хан Арслан-Гірей.

Перехожі вказали йому дорогу до старої хижини високо в горах де жив відлюдником чаклун Каміл-джинджі.

І хан пішов до чаклуна та розповів йому, що хоче. Довго мовчав Каміл-джинджі.

- Ну що ж?

— Важко буде... Якщо все зробиш, скажу, може, що й вийде.

- Зроблю.

І хан присягнув великою клятвою:

— Та ослабнуть усі три печінки, якщо не зроблю так. І повторив:

— Уч талак бош олсун.

Тоді сіли в арбу та поїхали. Вісім днів їхали. На дев'ятий день під'їхали до Керченської гори.

— Тепер ходімо.

Йшли в гору, доки не стала рости тінь. А коли зупинилися, Каміл-джинджі почав читати заклинання. На дев'ятому слові відкрився камінь і покотився в глибину, а за ним дві змії, шиплячись, пішли в підземний хід. Світилася луска змій місячним світлом, і побачив хан по стінах підземелля голих людей, що танцювали козлячий танець.

- Тепер вже близько. Повторюй за мною: Хел-хала-хал.

І як тільки хан повторив ці слова, впали попереду залізні ворота, і хан увійшов до іншого світу. Розсунулися стіни підземелля, діамантами заіскрилися срібні стелі. Стояв хан на купі червінців і цілі хмари їх мчали повз нього. Піднявся із землі золотий камінь, навколо запалилися рубінові вогні і серед них хан побачив прекрасну дівчину, яка лежала на листі лотоса. Завила чорна собака. Здригнувся Каміл-джинджі. 

- Не дивись на неї.

Але хан дивився, зачарований її красою. Потьмяніли йому діаманти, грубою міддю здавалося золото, мізерними усі скарби світу. Не чув Арслан-Гірей її голосу, але все в душі в нього співало, співало пісню ніжну, як аромат квітучого винограду. — Швидше візьми біля ніг її гілку, — кинувся до нього Каміл-джинджі, — і всі багатства світу в твоїх руках.

Піднялася з ложа царівна.

— Арслан-Гірей не затьмарить своєї пам'яті, викравши у дівчини її чари.

Він був хоробрий, щоб прийти, і, прийшовши, він полюбив мене. І залишиться зі мною.

Потяглися вуста царівни назустріч хану, завагалося повітря. Полетіли золоті іскри, винесли Каміл-джинджі з надр Керченської гори та перекинули його на солгатський базар. Оточили його люди.

- Чув? Зник безслідно наш хан, — казали йому. — Шкода хана Арслан-Гірея.

Але чаклун Каміл-джинджі тихо похитав у відповідь головою. - Не шкодуйте хана Арслан-Гірея - він знайшов більше, ніж шукав." Темур К'уюмджі закінчив свою розповідь і замовк про щось глибоко замислившись.

Красива легенда перервавши мовчання, сказав йому Ігор Миколайович. І дуже повчальна зауважив йому Темур К'юмджі. Я б особисто вибрав би кохання сказав йому художник Ігор Миколайович швидко глянувши на дочку Темура К'юмджі красуню Аліє, яка увійшла до кімнати, несучи в руках тарілки для їжі. Перехопивши його погляд її батько Темур К'уюмджі спочатку невдоволено насупився, але потім чоло його розгладилося коли він згадав, що художник Ігор Миколайович разом зі своїми друзями-художниками через три дні їде зі Старого Криму до свого рідного міста Харкова.

Я так і подумав, що ви романтик після короткої паузи відповів Ігорю Миколайовичу Темур К'уюмджі. А я налаштований цинічно та прагматично і вибрав би золото замість кохання відповів Темуру К'уюмджі друг Ігоря Миколайовича художник Борис Сергійович. Чому ж це з цікавістю запитав у нього Темур К'юмджі. Бо кохання сьогодні є, а завтра його вже немає, а їсти хочеться завжди відповів Темуру К'уюмджі Борис Сергійович. Але ж золото теж сьогодні є, а завтра воно може закінчитися відповів йому Темур К'юмджі. Ну не знаю, зам'явся з відповіддю художник Борис Сергійович. Дивно чути таке від художника, який має весь час думати про духовне сказав йому Ігор Миколайович.

Якщо думати тільки про духовне, то на все життя залишишся бідним і нещасним художником без копійки у кишені різко відповів йому Борис Сергійович.

 Це мій усвідомлений особистий вибір відповів Борис Сергійович своєму другові Ігореві Миколайовичу. А що думаєте ви Дмитре Петровичу із цього приводу, ви ж теж художник запитав у нього Темур К'юмджі, крикнувши йому до сусідньої кімнати. Я нічого не думаю, я хочу спати закричав Темуру К'юмджі у відповідь із сусідньої кімнати Дмитро Петрович. Навіщо тобі Дмитре спати вдень, уночі виспишся, а вдень треба ходити на екскурсії чи працювати малюючи прекрасні картини, закричав йому у відповідь Ігор Миколайович. Ну, дайте людині поспати, що ви за люди такі черстві, можливо людина вночі погано спала щиро обурилася красуня Аліє. Дмитро Петрович не обирає собі ні золото ні жінку, він вибирає собі міцний сон, сміючись, сказав Борис Сергійович. До його сміху приєдналися Ігор Миколайович та Темур К'уюмджі, а згодом і його дочка- красуня Аліє.

Кінець

Ваш коментар буде першим!