Слава ЗСУ!

Повітряний форт класа «Мяу»

« Люба Люся!

Пишу тобі чергового листа. В мене все добре. З усіма складностями справляюсь стійко і відважно, як і обіцяв тобі рік назад на Котянскому пероні. Ми в повітрі вже понад три місяці. Тут дуже гарно, але я сумую за землею. Сержант Хвіст сказав, що в мене починається повітряна хвороба і скоро мене знімуть з нічних чергувань. Не хвилюйся, через це проходили всі, просто так довго в повітрі я ще не був. Люся тут неймовірні світанки! Як я хотів би, щоб ти це колись побачила…

Я дуже дуже дуже за вами сумую! Поцілуй від мене малих бешкетників!

Твій Пухнастик

Я ще раз перечитав листа і склав його в конверт. Не люблю писати довгі листи, хоч і коханим. Взагалі на посту не можна писати листів та взагалі будь-що писати. Якщо б мене помітив сержант чи, ще гірше капітан, то я б виходив на кожне нічне чергування місяць як мінімум. Ні, вони не бездушні і черстві коти, зовсім ні. Вони підтримють дисципліну, яка так необхідна прикордонному летючому форту. Повітряно-морський форт класа «Д» пентавидного типу, якщо бути точним. Наш форт патрулює повітряний кордон Арканії. П*ять потужних турбін «РедькаМЯ 34» - гордість Арканських інженерів, дозволяє цій дерев’яній крихітці триматись у повітрі цілий рік без контакта з землею. Нас тут шістдесят чотири солдата, два сержанта і один гроза-капітан. Загалом шістдесят сім хвостів. Це одна велика сім*я з мілітаристичним устроєм і демократичними* відносинами. З тварин в нас на борту п*ять патрульних грифонів. Ці напів леви, напів соколи, добіса вшиві. Після патрулювання на ньому доводиться ДВІ ГОДИНИ вимиватись, (замість однієї) інакше ризикуєш бути закусаним вошами. Принаймі так говорять, сам я ще ні разу не літав верхи на грифоні. Мабуть, це дуже круто: літати поміж пухнастих хмар, то ниряючи, то винирюючи з них, гратись як дельфін в морі і при цьому всьому виконувати «патрулювання повітряного простору з радіусом один кілометр довкола сідлової бази».

Так і зараз я ніс нічну варту на північній стіні. Світанок вже висунув свої права на володіння днем і перші промені сонця почали лоскотати безкрає поле пухнастих білих хмар. Я обожню цю мить. Мить коли народжується новий день. Неперевершено.

Над хмарами на патрульному грифоні летів рядовий Мяукич. Летіли повільно, важні широкі помахи крил грифона виказували його втому від чергування, але він би витримав ще таке чергування, як мінімум, як максимум - політ до найближчого форт-посту. Їх для цього тренують. Мяукич любив грифонів, а ще більше він любив літати на них. Йому належить звання кращого наїзника грифонів в нашому форті. Місяць назад, коли ми пролітали над якимись черговими островами, під час нічного чергування, він швидко полетів в цей архіпелаг і піймав декілька чайок – ласували цілою зміною, навіть сержант Пацька згодився поласувати і не доповідати капітану про цю «вилазку». Але все ж капітан дізнався і після цього наша зміна драяла палубу ВСЬОГО форта три дні поспіль. Сержанту влетіло найбільше - спочатку він мив разом з нами палубу, а потім тиждень на мачті дозорним. Дозорні «ночівлі» на мачті славляться своїм собачим холодом , просто там немає нічого, що б закритись від вітру який пронизує через шерсть до кісток. Дисципліна…

- Рядовий Пухнаст! – Сержан Хвіст закриваючи двері підійшов до мене .