Слава ЗСУ!

- Так Сер! – Цей кіт був чимсь особливим. Він був чорно-білим, причому ліва сторона сержанта була білою, а права чорною. Він був справжнім солдатом. Мужність, стійкість і відданість своїй справі чудово гармонували з його посадою. Солдати переговорюючись жартують, що Сержант Хвіст ніколи не був малим кошеням, він виліз з дула гармати і відразу став в стрій. Сам Сержант Хвіст гумору не розуміє.

- Доповідайте! – Сержант Хвіст був на цілу голову вищий від мене, це робило його ще могутнішим в моїх очах.

- За час несення варти ніяких незвичайних обставин не відбулось! Доповідав рядовий Пухнаст! – Жодної емоції на чорно білій морді, сірі очі наче штики дірявили мене. Рядові говорять, що до цього не можливо звикнути.

- Вільно. Можете йти до казарми, Ваша зміна, Рядовий Чесайло, в нього шерсть… ну… Рядовий Чесайло прибуде за п*ять хвилин, а я поки його заміню. – І все ж іноді в нього проявлялись приступи котячості і він міг ввійти в положення звичайних солодатів, але не надовго.

- Так точно, Сер! Дякую, Сер!

Я відразу скористався дверями через які ввійшов Сержант Хвіст і почимчикува до казарми, де мав би відсипатись пів дня після нічного чергування. Я думав про сержанта. Він кіт армії. Все життя він провів з мушкетом в руках і саблею за поясом. В нього не було сім’ї. Він був один. Хоча в цьому я помиляюсь. Його сім*я тут в рідній домівці – на Повітряно-морському форті класа «Д». І справді: ця команда разом вже понад десять років, десять років вони стережуть повітряно-морські кордони Арканії, десять років вони проходять пліч о пліч крізь вогонь і воду, десять років вони разом їдять, сплять патрулюють, чистять мушкети, заряжають, стріляють, потім знову чистять… вони навіть відригують не власною, а СПІЛЬНОЮ шерстю… десять років. Як тільки мене сюди перевили пів року назад, після мобілізації, я відразу відчув зв’язок між цими котами, це було більше ніж просто ідеальний прикордонна команда, яка розуміє один одного з пів слова, це була справжня сім*я.

Нарешті я вийшов на палубу, перейти яку мені залишалось, щоб спустить на нижній рівень в казарми і нарешті добряче відіспатись. Форт прокидався. Групка з п’яти полосатих майок синьо-білого кольору, несучи в лапах каструлі та весело махаючи хвостами, повільно, але впевнено пересувались в бік камбуза, для приготування сніданку. Як завжди риба, ох як вона приїлась! З мачти, перевісивши свій мушкет за спину, спускався вартовий. Він спритно чиплявся кігтями за і так уже розцарапану мачту і також не поспішаючи спускався, натомість, його зміна, яка вже від душі виспалась і поснідала, надівши брезентовий плащ, хвацько пошкарябалась в гору з іншої сторони. Ще три рижих кота в полосатих майках швабрами мили палубу. Один з них явно не виспався і просто засинав на швабрі, і лише шльопання хвостів уважних товаришів, по його вусатій морді не давало йому заснути.

В сьому цьому була якась особлива магія. Магія гармонії. Від цього ставало легше - всі неспокійні думки відходили, а на душі стало весело. Після таких моментів аж з’являється плюс в нічних чергуваннях, але вже ж після секундних роздумів повертаєшся на палубу і розумієш: що денні чергування куди краще.

Я пересікав щойно помиту палубу але мене зупинив крик дозорного з мачти: «ГРИФОН НА 12 ГОДИН!». Посеред хмар з’явилась точка і вона швидко наближалась по дуже хвилястій траекторії. Грифон ніяк не міг летіти прямо і його то заносило в бік, то сильно піднімало, було видно, що він сильно знесилений. В нього на спині сиділа постать у чорному каптурі, точніше вона на ньому лежала. Наїзник був знесилений не менше за грифона. З останніх сил долітаючи до нашого форта він не розрахував способу приземлення і замість посадки він врізався в мачту і рухнув на палубу. На секунду на палубі все завмерло і відразу ожило з величезним темпом.