Слава ЗСУ!

Грифон при падіння зламав крило і воно стирчало у не притаманний йому бік. Ця здоровенна туша важко дихала і в лежачому положенні махала здоровим крилом і ніяк не могла заспокоїтись від марафону який вона щойно пролетіла. Нарешті напівсокіл заспокоївся і склав свої крило відкриваючи нашим очам свого наїзника. Його повністю покривав чорний каптур і нам не було видно його обличчя. Мяукич, який щойно зліз з патрульного грифона, обережними кроками наближався до чорної персони. Вона лежала не рухаючись так само важко дихаючи як і її транспорт. Він нахилився над нею і підняв каптур, але відразу відсахнувся випучивши кігті і зашипівши.

- Чорт забирай! Це ТИГР!

Реакція була блискавична – всі хто був на палубі і мав мушкета перевили його в бойовий режим і націлили на незваного представника із сімейства кошачих. Повисла важка пауза, яку перервав наказ капітана.

- ВІДСТАВИТИ! – капітан щойно вийшов з казарм і стояв на палубі у весь свій зріст. Він єдиний представник не короткошерстих на нашому форті. Його біла шерсть стрирчала з під білого кітеля і фурашки. Здавалось, що в нього була грива як у справжнього лева. – Відставити солдати! – Капітан підійшов до тигра в чорному каптурі і тут його очі з чорних вертикальних смужок перетворились у чорні повні подиву кола – Смуга?! Це ти?!

- Капітан Кіготь… кгх… радий зустрічі… кгх… - Він ледь говорив, постійно прикашлюючи. – Кіготь в мене… кгх… важливі новини… Імперія атакує… - Сказавши це він положив голову на підлогу і почав заспокоювати дихання.

- Пухнаст! Морква! Тигра швидко перенести до мене в каюту. Хвіст, відправити в розвідку грифонів! Мяукич, спробуй допомогти цій тварині! – Капітан роздавав накази і рушив до себе в каюту.

Ми з Морквою взяли тигра під руки і поволочили в каюту капітана. Ну й і важкі ж ці тигри, але і ми з Морквою теж не плюшеві котики. А ще він весь був холодний, таке буває після дуже довгого польоту. Звідки у капітана знайомі тигри? Ці прихвостні Імперії ніколи не будуть знатись з нами, котами. В Арканії з Імперією мир уже 50 років, але ми відверто не долюблюємо один одного. «Імперія атакує…» Невже вони справді на нас нападуть після такого довго миру? Будемо сподіватись на краще.

Ми волочили його по коридорах вслід за капітаном. Смуга чи то відключився, чи то просто закрив очі і відновлював сили, але активності ніякої не проявляв. Капітан відчинив нам двері каюти і ми посадили його в приймальне крісло капітана. Каюта була невеликих розмірів, посередині стояв стіл капітана. На столі була розвернута карта і купа якихось папок, паперів, які були обережно складені. Зліва було обережно застелене ліжко.

- Ні, ні, на ліжко. - скомандував капітан, коли побачив Смугу в приймальному кріслі. – Морква! Принести супу. Пухнаст ти вільний.

- Так точно, Сер! – відрапортували ми в один голос і вийшли в каюти.

Я ніяк не міг заснути. Я знав, що маю виспатись, бо після неочікуваного візиту нашого гостя, все буде інакше і в майбутньому такої привілегії як сон я вже не матиму.

– Також не можеш заснути? – Запитав мене Клубок. Він також був на нічному чергуванні і мав відсипатись.

– Імперія атакує… якщо це ніякий не розіграш то тепер буде війна. – Клубок був рижим котом. Своє прізвисько він отримав мабуть, за те, що в армійській койці він умудрявся спати по домашньому, клубком… Він веселий кіт, всі рижі коти веселі. А він був рижим до глибини душі.