Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Форт

– Ех… ну тепер в нас хоч розклад дня зміниться. – Намагався відшучуватись він, але було видно, що Клубок як і я стурбований. Він спав на сусідній койці і ми частенько після відбою коли не спалось говорили. Я розповідав йому про Люсю і своїх кошенят, а він мені про свої «мартовські» походеньки.

– Пухнаст, а сьогодні вперше тигра бачив. Я про них лише чув, що вони здорові і сильні наче п’ятеро котів.

– Ну про п’ятеро то тобі збрехали. Максимум троє. – Я не був знатаком тигрів, але декілька разів я їх бачив, коли був малий і мама брала мене із собою в столицю.

– А, ну раз троє тоді я спокійний.

– Спи, Клубок, ми маємо спа... – мене перервав крик Сержанта Пацьки, який ввійшов до казарми.

– Збір особистого складу форту на палубі, п*ять хвилин!

– Ну от і поспали… - пробурмотів я собі в вуса, але насправді я був цьому радий, всерівно заснути ніяк не міг, а які новини приніс цей так званий Смуга, було цікаво.

На загальних зборах ми вишикувались на палубі. Сержант Пацька і Сержант Хвіст стояли в голові строю і чекали на капітана. Всі були стурбовані, але ніхто не подавав виду. Ця напруга просто висіла в повітрі і давила на нас. Нарешті з*явився капітан. На його білій кудлатій морді виднілась рішучість і військова витримка. Він заклав лапи за спину і почав:

- Солдати! Я не хочу і не буду вас обманювати. Приблизно через три-чотири години тут буде повітряно-морський флот Імперії. Я хочу щоб кожен з вас згадав чому ми тут і який наш обов’ язок. Охороняти нашу Батьківщину - ось наш обов’язок! Ми затримаємо їх настільки наскільки це можливо. Якщо комусь не до вподоби цей наказ, то він може просто зараз бути вільний. Я нікого не тримаю в форті.

Кожен з них прийняв би точно таке ж рішення і капітан це знав. Всі це знали. І всі добровільно йшли на це. Адже це наш обов’язок.

- Один з нас полетить на грифоні до форт-посту в архіпелазі «Котячий гребінь» і сповістить про напад Імперії. Це буде Рядовий Пухнаст. – Вибір капітана був очевидно простим: я єдиний з усієї команди хто мав сім*ю. Я єдиний на кого чекають вдома.

- Капітане, але я не вмію літати на грифоні.

- Грифон знає куди летіти, тобі необхідно лише з нього не впасти, солдате.

- Так точно! – мені не було від цього радісно. Ніхто мені не заздрив, це були коти честі, вони все прекрасно розуміли і підтримували капітана в його виборі. В любому його виборі.

- Солдати, я хочу сказати, що… В мене ніколи не було кращої команди за вас. Я пишаюсь тим, що знайомий з вами. Для мене велика честь вступити в цей бій разом з вами. – він вийшов напроти нашої шеренги і віддав честь. Ми як один віддали честь капітану.

Мій перший політ на грифоні. Я ним не насолоджувався. Я все дивився на форт, що віддалявся від мене. Я бачив як всі метушаться, готують гармати, носять ядра, відкривають бійниці, Сержант Хвіст з такою ж строгістю як і завжди віддає накази. А капітан стояв на містку і вдивлявся в хмари, в білі прекрасні хмари, які ми в дитинстві порівнювали з бегемотами, жирафами чи слониками, в хмари з яких на них рине буря. Форт віддалявся від мене все далі і далі. Один посеред океана хмар, один проти армади. Найхоробріший котячий форт, що коли-небудь підіймався у повітря.

Попередня
-= 4 =-
Наступна
Коментувати тут. Постів 1.


Останній коментар

  07.01.2015

багато помилок,немає ком :(


Додати коментар