Слава ЗСУ!

Якби Седрик захотів, йому нічого не варто було б стати на чолі третьої партії, не менш сильної, ніж дві інші. За Ательстана й леді Ровену говорило їхнє королівське походження, але він міг протиставити їм свою хоробрість, діяльну вдачу, енергію й, головне, ту жагучу відданість справі, що змусила земляків наректи його Саксом. А за народженням він сам був таким знатним, що в цьому сенсі нікому не поступався, за винятком Ательстана й своєї вихованки. Але навіть тінь марнославства не була притаманна Седрику, і, замість того щоб іще більше роз'єднати свій і без того слабкий народ створенням власної партії, Седрик прагнув усунути вже існуючий розкол; важливою частиною його плану було видати леді Ровену заміж за Ательстана й у такий спосіб злити воєдино обидві партії. Перешкодою до його здійснення послужила взаємна прихильність леді Ровени і його сина. Це й було головною причиною вигнання Вілфреда з рідного дому.

Седрик вжив такі суворі заходи в надії, що за відсутності Вілфреда Ровена змінить свої почуття. Але він помилився: Ровена виявилася непоступливою, що пояснювалося почасти характером її виховання. В очах Седрика Альфред був чимось на кшталт божества. Тому він ставився до останньої представниці його роду з винятковою повагою, яке навряд чи вселяли комусь принцеси царських династій того часу. У його замку кожне бажання Ровени було законом, і сам Седрик, немов вирішивши, що її права повинні бути повністю визнані хоч би у межах цього маленького кола, пишався тим, що підкорявся їй, як перший із її підданих.

Вона з дитинства привчилася не лише діяти на свій розсуд, але й повелівати іншими; а тому немає нічого дивного, що в такому питанні, у якому інші дівчата, навіть виховані в повній підлеглості й покорі, схильні виявляти деяку самостійність і здатні заперечувати владу своїх опікунів і батьків, Ровена висловила обурення. Вона рішуче противилася всякому зовнішньому тиску й навідріз відмовилася давати комусь право спрямовувати її прихильності всупереч її волі. Свої думки й почуття вона висловлювала сміливо, і Седрик, не в силі опиратися звичному шанобливому підпорядкуванню її волі, зайшов у глухий кут і не знав тепер, як змусити її слухатися свого опікуна.

Марно намагався він заполонити її уяву картиною майбутньої королівської влади. Ровена, наділена здоровим глуздом, вважала плани Седрика нездійсненними, а для себе особисто небажаними. Ровена й не думала приховувати прихильність до Вілфреда Айвенго. Ба більше — вона неодноразово заявляла, що радше піде в монастир, ніж погодиться розділити трон з Ательстаном. Вона завжди відчувала презирство до Конінгсбурзькоготана, а тепер, після стількох неприємностей, завданих ним, відчувала до нього щось близьке до відрази.

Проте Седрик, не дуже вірячи у жіночу непохитність, усіляко клопотався, щоб улаштувати цей шлюб, думаючи, що цим робить важливу послугу справі боротьби за незалежність саксів. Раптову й романтичну появу сина на турнірі в Ашбі він справедливо вважав за смертельний удар по його надіях. Щоправда, батьківська любов на хвилину взяла гору над гонором і патріотизмом. Однак невдовзі його душі знову полонила справа саксів, і він вирішив докласти усіх можливих зусиль до з'єднання Ательстана з Ровеною, вважаючи, що цей шлюб разом з іншими заходами сприятиме якнайшвидшому відновленню незалежності саксів.

Про це він і розмовляв з Ательстаном зараз. Слід зізнатися, що протягом бесіди Седрику, наче Готспуру[49], не раз довелося пошкодувати, що йому доводиться спонукати такий «глечик збираного молока» на такі великі справи. Щоправда, Ательстанові було притаманне марнославство, йому було приємно вислухувати промови про високе походження й проте, що він за правом народження повинен користуватися пошаною та владою. Але його дрібна чванькуватість цілком задовольнялася тією пошаною, що виявляли йому домочадці й усе саксонське оточення. Ательстан дивився у вічі небезпеці без остраху, але був занадто ледачий, щоб добровільно шукати її. Він був цілком згоден із Седриком у тому, що саксам варто було б відвоювати собі незалежність; ще охочіше погоджувався він царювати над ними, коли ця незалежність прийде. Але тільки-но починали обговорювати плани, як посадити його на королівський престол — тут він виявлявся отим Ательстаном Неповоротким, тупуватим, нерішучим і незаповзятливим. Жагучі й палкі промови Седрика так само мало діяли на його мляву вдачу, як розпечене ядро — на холодну воду: кілька секунд воно сичить і димиться, а потім остигає.

Побачивши, що переконувати Ательстана майже все одно, що пришпорювати втомлену шкапу або кувати холодне залізно, Седрик під'їхав ближче до своєї вихованки, але розмова з нею виявилася для нього навряд чи приємнішою. Позаяк його поява перервала бесіду леді Ровени з її улюбленою служницею про доблесного Вілфреда та його долю, Ельджита, щоб відомстити за себе та свою повелительку, негайно пригадала, як Ательстан був вибитий із сідла на арену, а всіляке згадування про цю жалюгідну подію було надзвичайно неприємне Седрику. Таким чином, для чесного сакса ця подорож була сповнена неприємностей і прикростей. Не раз він починав подумки проклинати турнір і того, хто його вигадав, та й себе самого — за те, що мав необережність туди поїхати.

  49 Сер Генрі «Готспур» Персі (1364–1403) — англійський граф, який допоміг скинути з трону короля Ричарда II, щоб престол посів Генрих IV, а згодом сам очолив заколот проти Генриха IV.