Слава ЗСУ!

- А до відбілугованих черевиків що ви найдужче любите вдягати - які, скажімо, краватки, фраки? - запитала Аліса.

- Щодо креветок - найважливіше, щоб вони не лоскотали шиї, а раки - щоб не щипалися під час кадрилі, - відповів Грифон ледь нетерплячим тоном. - А тепер слухаймо тебе! Розкажи про свої пригоди!

- Хіба про сьогоднішні, - знітилася Аліса. - Про вчорашні нема сенсу говорити, бо вчорашня я - то не я.

- Поясни! - сказав Казна-Що-Не-Черепаха.

- Ні, ні! Спершу пригоди! - нетерпляче вигукнув Грифон. - Шкода часу на пояснення.

Й Аліса заходилася оповідати про свої пригоди, відколи вперше побачила Білого Кролика. Спочатку не надто відважно, бо Грифон із Казна-Що-Не-Черепахою присунулися до неї впритул і дуже вже страшно повитріщали на неї очі й пороззявляли роти, але поступово вона посміливішала. Її слухачі мовчали аж до моменту, коли Гусінь загадала їй проказати «Ти старий любий діду», а в неї вийшло зовсім не те.

Тут Казна-Що-Не-Черепаха перевів дух і сказав:

- Дуже дивно!

- Дивнішого світ не бачив, - озвався Грифон.

- Вийшло щось геть несусвітне! - глибокодумно повторив Казна-Що-Не-Черепаха. - Ану, хай вона прочитає щось і нам? Скажи їй...

І він скинув очима на Грифона, мовби той мав якусь владу над Алісою. [100]

- Встань і прокажи «Обізвався ледащо», - звелів Грифон.

"Як же ця звірота любить командувати. Читай їм і читай! - подумала Аліса. - Мовби я у школі!"

А все ж вона підвелася й почала декламувати. Та оскільки в її голові все ще крутилася Омарова Кадриль, то проказувала вона майже бездумно. Слова виходили просто-таки чудернацькі:

Обізвався омар: «Хтось мене перепік,

Я обсиплюся цукром, щоб сік не потік».

І, як качка бровами, так він носаком

Вивертає п'яту, чепуриться паском.

Коли море мілке, він високо літа,

Й дуже хвацько з-під неба свистить на Кита.

Та зате у приплив, як кити припливуть,

Від омара ні слуху, ні духу не чуть.

- Це зовсім не те, що я вчив у дитинстві, - сказав Грифон.

- А я взагалі такого не чув, - додав Казна-Що-Не-Черепаха. - Як на мене, це незвичайна бридня.

Аліса сиділа мовчки, затуливши обличчя долонями, і гадала: невже в її житті більше не станеться чогось цілком звичайного.

- Хай би пояснила! - мовив Казна-Що-Не-Черепаха.

- Вона не зуміє, - поспішив сказати Грифон. - Нумо, читай далі!

- Про п'яти! - не вгавав Казна-Що-Не-Черепаха. - Тобто, як він міг вивернути їх носаком? [101]

- Це така танцювальна позиція, - мовила Аліса.

Вона й сама мало що розуміла, і хотіла якнайшвидше змінити тему.

- Ну ж бо, читай! - нетерпляче повторив Грифон. - «Враз побачила я...»

Відмовитись вона не посміла, хоча й була певна, що знову вийде все не так, і тремтячим голосом почала:

Враз побачила я, завернувши за ріг,

Як Пантера з Совою ділили пиріг...

Проковтнула Пантера пиріг залюбки,

А Сові залишила таріль у квітки.

І виделку з ножем теж Пантера взяла,

Зате ложку люб'язно Сові віддала.

По вечері Пантера вляглася в траву,

Але спершу вона проковтнула...

- Навіщо нам слухати ці харки-макогоники? - урвав Казна-Що-Не-Черепаха. - Вона ж нічого не пояснює! В житті не чув подібної абракадабри!

- Мабуть, і справді досить, - сказав Грифон на радість Алісі. - Хочеш, покажемо тобі ще одну фігуру омарової кадрилі?.. Чи, може, краще хай він заспіває тобі пісню?

- Пісню, пісню, будь ласка! Нехай заспіває! - вигукнула Аліса так палко, що Грифон аж наче образився:

- Гм! На колір і смак товариш не всяк! Заспівай їй «Зчерепаховий суп», - га, старий? [102]

Казна-Що-Не-Черепаха глибоко зітхнув і заспівав, час від часу зриваючись на хлипи:

Ідіть усі, старі й малі*,

вже суп парує на столі.

Ну хто тут не оближе губ?

Ох же й смачний зчерепаховий суп!

Ах, який суп,

страх, який суп, -

вечірній, тремкий зчерепаховий суп,

суп,

суп!

Ну, що та риба, дичина,

садовина й городина?

Мені тоді обід лиш люб,

як є на столі зчерепаховий суп.

Ах, який суп,

страх, який суп, -

вечірній, тремкий зчерепаховий суп,

суп,

суп!..

- Іще раз приспів! - гукнув Грифон.

Та ледве Казна-Що-Не-Черепаха почав співати знову, як здалеку долинув крик:

- Суд починається!

*Пародія на популярний романс Дж.М.Сейлза "Вечірня зоря", який наспівували Керролові сестри Ліддел.

Зоря вечірня в небесах

тремка, як срібло, спокій ллє.

Одним-одна на всіх світах