Слава ЗСУ!

- І що там? - спитала Королева.

- Я ще не дивився, - відповів Кролик, - але, схоже, це лист, написаний підсудним до... до когось.

- Звичайно, до когось, - озвався Король, - бо писати до нікого було б, знаєте, просто неграмотно.

- А кому він адресований? - запитав один з присяжних.

- Нікому. Зверху взагалі нічого не написано, - відповів Кролик, розгортаючи аркуш, і додав:

- Та це ніякий і не лист, це - вірш.

- Написаний рукою підсудного? - поцікавився інший присяжний.

- Ні, - відповів Кролик, - і це мене найбільше дивує.

(Присяжні спантеличились.) [115]

- Він, певно, підробив чужу руку, - вирішив Король.

(Обличчя присяжних просвітліли.)

- Даруйте, ваша величносте, - озвався Валет, - я вірша не писав, і ніхто цього не доведе: там нема мого підпису.

- Якщо ти не поставив підпису, - зауважив Король, - то тим гірше для тебе. Без сумніву, ти мав якийсь лихий намір, - інакше підписався б, як усі порядні люди.

Ці слова зняли бурю оплесків: вперше за цілий день Король озвався справді розумним словом.

- Це доводить його провину! - мовила Королева.

- Нічого це не доводить! - сказала Аліса. - Ви ж навіть не знаєте, про що той вірш.

- Читай вірша! - звелів Король.

Білий Кролик надяг окуляри.

- Звідки починати, ваша величносте? - запитав він.

- З початку, - глибокодумно відповів Король, - і читай до кінця. А тоді - закінчуй.

І Білий Кролик прочитав такого вірша:

Я знаю від них, що ви в неї були

Й сказали про всіх навпростець.

Вважає вона, що я гідний хвали,

з мене поганий плавець.

Він їм передав, що я не пішов

(Ми знаємо, звідки й куди):

Якщо вона справу порушить ізнов,

То вам не минути біди.

[116]

Я дав їй один, вона йому - два,

А ви нам, здається, три.

Та всі повернулись від нього до вас.

Все ясно: крути - не крути.

Коли ж доведеться мені чи їй

Відповідати за те,

Він вірить, що ви їх, як нас колись,

воленьку віддасте.

Ще доки на неї дур не найшов,

ви в понятті моїм

муром, який недоречно зійшов

Між нами, між ними й між ним.

Що їй вони любі - йому не кажіть,

(Ціну треба знати словам):

До вічного віку секрет бережіть,

Мені лиш відомий та вам.

- Це найважливіше свідчення, яке ми сьогодні чули, - потер руки Король. - Отож нехай присяжні...

- Якщо хтось із них розтлумачить цей вірш, - перебила його Аліса (за останні хвилини вона так виросла, що вже анітрохи не боялася перебити Короля), - я дам йому шість пенсів. Я не бачу в ньому ані крихти глузду!

Присяжні занотували в табличках: «Вона не бачить у ньому ані крихти глузду», - але розтлумачити вірш не зохотився ніхто.

- Якщо у вірші нема глузду, - сказав Король, - то нам і гора з пліч, бо тоді не треба його й шукати. [117]

Він розправив аркуш на коліні і, заглядаючи туди одним оком, додав:

- А втім, а втім... Певний глузд, бачиться, тут усе-таки є... «Хоч з мене поганий плавець»?.. Ти теж чомусь не любиш плавати, га? - звернувся він до Валета.

Валет сумно похитав головою.

- Хіба по мені видно? - запитав він. (Не видно було б хіба сліпому - він був картонний.)

- Поки що сходиться, - сказав Король і далі забурмотів. - «Ми знаємо, звідки й куди...» - це, звісно, стосується присяжних... «Я дав їй один, вона йому - два» - то ось що він робив із пиріжками!..

- Але далі сказано: «Та всі повернулись від нього до вас», - зауважила Аліса.

- Певно, що повернулись! - тріумфально вигукнув Король, показуючи на таріль з пиріжками. - «Все ясно, крути - не крути...»

- А далі це: «Ще доки на неї дур не найшов...» На тебе ж, любонько, здається, ніколи дур не находить? - звернувся він до Королеви.

- Ніколи! - ревнула Королева й пожбурила чорнильницею в Ящура.

(Горопашний Крутихвіст облишив був писати пальцем, побачивши, що це марна трата часу, але тепер, коли чорнило патьоками стікало йому по обличчю, почав підставляти пальця під нього і знову гарячково водив ним по табличці.)

- Правда, не находить? - перепитав Король, лукаво мружачи очі.

- Ні! Ні! - затупотіла ногами Королева. [118]

- Тоді суддя тут правди не знаходить, - сказав Король, з усміхом обводячи очима залу.

Запала гробова тиша.

- Це каламбур, - ображено додав він, і всі засміялися.

- Нехай присяжні обміркують вирок, - повторив Король уже чи не вдвадцяте за день.

- Ні, ні! - урвала Королева. - Спершу страта, а тоді вирок!

- Нісенітниця! - голосно вигукнула Аліса. - Як могло вам таке прийти в голову!