Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Алхімік

Озеро на якийсь час замовкло. Врешті-решт воно сказало:

— Я плачу за Нарцисом, хоча ніколи й не зауважило, що Нарцис був гарний. Я плачу, бо щоразу, коли він схилявся наді мною, в його очах я бачило віддзеркалення моєї краси.

— Яка гарна притча, — подумав Алхімік.

РОЗДІЛ ПЕРШИЙ

Юнака звали Сантьяго. Вже сутеніло, коли він нарешті добрався зі своєю отарою до старої занедбаної церковці. Склепіння давно вже завалилося, а на тому місці, де колись була захристія, тепер височів розлогий платан.

Юнак вирішив переночувати тут. Він припильнував, щоб усі вівці зайшли у розвалену браму, а тоді загородив її дошками, щоб вони не порозбрідалися вночі. Не те, щоб у цій околиці водилися вовки, просто одного разу, коли від гурту відбилася вівця, він змарнував цілісінький день на її розшуки.

Кожухом він позмітав з долівки пил і приліг, замість подушки поклавши під голову книжку, яку щойно закінчив читати. Перше ніж заснути, вирішив, що надалі читатиме грубші книжки — вони не так швидко закінчуються, та й спати на них вигідніше.

Коли прокинувся, було ще темно. Глянувши вгору, юнак побачив крізь напівзруйновану покрівлю сяйво зірок.

«Добре було б ще трохи поспати», — подумав він. Йому приснився той самий сон, що й минулого тижня, і знову він прокинувся раніше, ніж сон закінчився.

Він підвівся й випив ковточок вина. Тоді ухопив свою ґирлиґу й почав розштурхувати сплячих овечок. Він вже помітив, що варто йому прокинутись, як більшість тварин також починали ворушитися. Так ніби якась загадкова сила в’язала його життя з життям овець, котрі оце вже два роки блукали разом з ним у пошуках їжі й води. «Вони вже так звикли до мене, що вивчили мій розклад», — сказав він упівголоса. Замислившись, подумав, що могло б бути й навпаки, себто, що це він міг пристосуватися до їхнього трибу життя.

Деякі вівці, одначе, аж ніяк не бажали прокидатися. Юнак штурхав їх, називаючи кожну по імені. Він вірив, що вівці його розуміють. Тому деколи перечитував їм найцікавіші розділи з книжок, розповідав, як самотньо, а чи радісно буває в полі чабану, або ж ділився новинами з містечок, які траплялися їм на шляху.

Але останніми днями він безупинно говорив про одне: про дівчину, крамареву доньку із села, що до нього лишалося йти якихось чотири дні. Тільки один раз він був у цьому селі, рік тому. Її батько, власник крамнички з тканинами, остерігаючись шахрайства, завжди вимагав, щоб овець стригли лише у його присутності. Юнакові розповів про цього крамаря його товариш, то він і привів туди свою отару.

— Я хотів би продати трохи вовни, — сказав крамареві юнак.

Той був заклопотаний торгівлею, тому звелів зачекати до полудня. Отож юнак присів собі на сходах біля крамниці й витягнув із торби книгу.

— А я й не знала, що пастухи вміють читати, — почув він за спиною дівочий голос.

Дівчина була типова андалузійка, з чорним волоссям, що спадало їй на плечі, й очима, успадкованими від войовничих маврів.

— Взагалі-то я вчуся не стільки з книжок, як від овець, — відповів він.

Вони розмовляли понад дві години. Дівчина — а це й була донька крамаря — розповідала про сільське життя, однакове й буденне. Пастушок описував їй поля Андалузії та ділився новинами з містечок, у яких побував. Говорити з нею було набагато приємніше, ніж з вівцями.

Попередня
-= 3 =-
Наступна
Коментувати тут. Постів 6.

Останній коментар

Ольга 28.07.2019

Мені дуже сподобалася книга, бо
вона несе в собі життєву мудрість.
Автор вчить нас не зупинятися
перед перешкодами, а здійснювати
своі мріі, йти до своєі мети шляхом
власноі Легенди і любові.


Ольга 10.02.2018

1) помічати знаки;
2) слухати своє серце;
3) не здаватися після фортуни
початківця, а йти до цілі попри всі
уроки життя
Книга розширює мислення,
рекомендую щиро!✌


Agneshka 20.09.2017

Ох ця книга змусила битись моє серце частіше. Книга яку я прочитала на обному
диханні,я ніби була там і переживала все шо відбувалось з Юнаком, мені здавалось я
чула його голос та бачила його очі...


Додати коментар