Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Алхімік

«І чому ці речі треба передавати з вуст в уста?» — подумав він. Принаймні, не тому, що це якісь таємниці; Бог легко розкрив свої таємниці усім створінням.

Мав для цього єдине пояснення: речі, що передаються таким чином, походять з абсолюту, з Чистого Буття, а його неможливо передати ні малюнками, ні словами.

Люди ж так захоплюються малюнками й словами, що забувають Мову Світу.

Юнак не вірив власним очам: це було не джерело, оточене кількома пальмами, як на книжкових малюнках, — оаза виявилась більшою від деяких містечок в Іспанії. Вона складалася з трьохсот джерел, п’ятдесяти тисяч пальм і безлічі розкиданих скрізь барвистих наметів.

— Мов у Тисячі й одній ночі, — сказав Англієць, якому не терпілося зустріти Алхіміка.

Їх оточували дітлахи, що п’ялили очі на прибулих. Чоловіки розпитували про військові дії, а жінки розглядали привезені тканини й коштовності. Тиша пустелі тут здавалася сном; подорожні безупинно балакали, реготали й галасували, ніби, вибравшись зі світу духів, знов опинилися серед людей. Були щасливі й радісні.

Вже не треба було думати про небезпеку, бо оази, як пояснив юнакові погонич, завжди вважалися нейтральними територіями, адже мешкали там переважно жінки й діти. Битви велися тільки в пустелі, а оази були місцем захистку.

Провідник Каравану ледве позбирав їх усіх, щоб дати вказівки. Мали тут лишатися, доки не скінчиться війна між племенами. Вони гості і житимуть у наметах разом із мешканцями оази; їм відступлять кращі місця. Такий закон гостинності. Тоді він звелів, щоб усі, включно з вартовими, здали зброю людям, визначеним вождями племені.

— Таке правило Війни, — пояснив Провідник. — Оаза не надає притулку військам і військовим.

Англієць, на юнаків подив, витягнув з торби хромований револьвер і вручив його чоловікам, що збирали зброю.

— Навіщо тобі той револьвер? — запитав юнак.

— Так легше довіряти людям, — відповів Англієць. Був радий, що завершуються його пошуки.

Юнак тим часом думав про свій скарб. Чим ближче до мрії, тим більше перешкод. Мабуть, уже не діяло те, що старий король назвав «фортуною початківця». Навпаки, у пошуках Леґенди він постійно наштовхувався на нові випробування своєї наполегливості й відваги. Тому не треба поспішати, не слід гарячкувати. Інакше не побачити знаків, поставлених Богом на його шляху.

«Це Бог поставив їх на моєму шляху», — вражено подумав юнак. Досі він сприймав знаки, як частку цього світу. Як їжу або сон, жагу кохання або пошуки праці. Він ніколи не думав, що це — мова, якою Бог підказує нам, що маємо робити.

«Не поспішай», — нагадав він сам собі. «Як казав погонич: настав час їсти — їж. Пора в дорогу — йди».

Першого дня заснули втомлено всі, — Англієць теж. Юнак опинився далеко від нього, в шатрі з п’ятьма парубками його віку. Всі вони мешкали в пустелі й хотіли почути розповіді про великі міста.

Юнак розказав їм про життя чабана і збирався вже описувати свої пригоди у крамничці з кришталем, коли до шатра увійшов Англієць.

— Шукаю тебе цілий ранок, — сказав він, викликавши хлопця з намету. — Допоможи розшукати Алхіміка.

Попередня
-= 30 =-
Наступна
Коментувати тут. Постів 6.


Останній коментар

Ольга 28.07.2019

Мені дуже сподобалася книга, бо
вона несе в собі життєву мудрість.
Автор вчить нас не зупинятися
перед перешкодами, а здійснювати
своі мріі, йти до своєі мети шляхом
власноі Легенди і любові.


Ольга 10.02.2018

1) помічати знаки;
2) слухати своє серце;
3) не здаватися після фортуни
початківця, а йти до цілі попри всі
уроки життя
Книга розширює мислення,
рекомендую щиро!✌


Agneshka 20.09.2017

Ох ця книга змусила битись моє серце частіше. Книга яку я прочитала на обному
диханні,я ніби була там і переживала все шо відбувалось з Юнаком, мені здавалось я
чула його голос та бачила його очі...


Додати коментар