Слава ЗСУ!

Повернувшись додому і пригадавши дружину, яка була скрізь винна перед ним і перед якою він був святий, як стверджувала Лідія Іванівна, Олексій Олександрович відчув докори сумління. Він пригадав, як він, вже літній чоловік, не відчуваючи ніяких особливих почуттів до Анни, сватав її, як повівся після її зізнання у коханні до Вронського, і йому стало соромно. Він переконував себе, що живе не для короткого земного життя, у якому припустився незначних помилок, а для вічного, що в душі у нього мир і спокій. І він забув те, чого не хотів пам’ятати.

І батько, і педагог були незадоволені тим, як навчався Серьожа. Він був здібний хлопчик, але не хотів вчитися того, що викладали вчителі. Відтоді, як йому сказали, що мати померла, він закрив від усіх свою душу, не вірив у можливість смерті взагалі, а найменше у смерть матері. Він був ще дитиною і потребував любові, а не самих вимог, що висували дорослі. Він шукав матір на прогулянках, йому здавалося, що вона поруч з ним, коли він засинав. Напередодні свого дня народження він наче впізнав матір в одній жінці, що бачив у саду, але вона несподівано зникла серед алей. Увечері хлопчик помолився, щоб завтра, у його день народження, вона перестала ховатися і прийшла.

Повернувшись до Петербурга, Вронський і Анна оселилися в найкращому готелі, де наймали прекрасні номери, але жили окремо на різних поверхах. Вронський не помітив ніякої різниці у ставленні до себе світу, навіть мати зустріла його, як завжди, ані словом не згадавши Кареніну. Для Анни ж світ був закритий. Дружина брата Вронського, яка виходила Олексія після спроби вбити себе і яка дуже цінувала його дружбу, відмовилась прийняти у себе Анну, посилаючись на громадську думку, на те, що в неї ростуть дочки і цей візит завдасть шкоди їхній репутації. Це боляче вразило Вронського, як і несподівана зміна у настрої Анни після приїзду до Петербурга. Здавалося, щось мучить її, але зовсім не ставлення до неї світу, яке так отруювало життя Вронському. Анну турбувало тепер тільки побачення з сином, вона відчувала, що Вронський ніколи не зможе зрозуміти її страждання, за це вона боялася зненавидіти його, тому нічого не говорила, а шукала шляхів побачитись і поговорити з сином. Вона вирішила, що у день народження сина вона просто поїде у дім чоловіка і зробить все, аби побачити сина, розбити стіну обману, якою вони загородили його від неї. Анна розрахувала приїхати так рано, щоб Каренін ще не вставав, і хоча б деякий час побути з сином наодинці.

Старий швейцар спочатку здивувався ранньому візиту, бо не впізнав її, а впізнавши, сам кинувся провести до кімнати Серьожі, у яку його перевели вже після від’їзду матері. Анна увійшла до кімнати, коли Серьожа тільки-но прокинувся, і він не одразу зрозумів, що вона не сниться йому, а зрозумівши, зрадів до нестями. Анна впізнавала і не впізнавала сина, він змінився, але це був її Серьожа, вона плакала і сміялась водночас. Тим часом у домі стався переполох, вся прислуга вже знала, що приїхала пані, і треба було щось робити, щоб Олексій Олександрович не зустрів її, бо саме наближався час його візиту в дитячу кімнату. Старенька мамка, яка прийшла поздоровити свого улюбленця з днем народження, кинулась до дитячої попередити Анну. Втім, вона й сама вже відчувала, що час іти, але не могла встати, не могла поворухнутися, їй стільки треба було сказати синові, однак слова не йшли на думку. Коли увійшла мамка і щось тихо сказала Анні, обличчя її змінилося, на ньому Серьожа прочитав страх і сором, яких він не міг зрозуміти, але відчув, що, запитавши її про це, завдасть їй ще більшого болю. Він тільки пригорнувся до матері і прошепотів, що батько прийде ще не скоро. Анна зрозуміла, що Серьожу мучить, як йому ставитися до батька. Вона сказала, що батько кращий і добріший за неї, що Серьожа розсудить, коли виросте. Але хлопчик відчайдушно вхопився за її плечі, намагаючись не відпустити, Анна встала, коли почула кроки Кареніна. Серьожа впав на ліжко і заплакав. Побачивши Анну, яка вийшла з дверей, Каренін зупинився і опустив голову. Вона так і не встигла дістати й віддати Серьожі іграшки, які ще вчора з такою любов’ю й сумом вибирала для нього.

Побачення з сином вразило Анну. Повернувшись до готелю, вона довго не могла зрозуміти, чому вона тут. Анна відчула цілковиту самотність, вона нічого не хотіла, ні про що не могла думати. Принесли її маленьку дочку, Анна побавилася трохи з нею, але не відчула у своєму серці і частки тієї любові, яку відчувала до сина. Вона віддала дівчинку годувальниці і сіла перебирати картки Серьожі. Серед цих карток була і картка Вронського. Тільки подивившись на неї, Анна вперше за цей день згадала про нього і послала до нього просити, щоб прийшов. Подумки Анна дорікала йому, що він залишив її на самоті з її стражданнями, забувши, що сама нічого не говорила про побачення з сином. Зараз вона хотіла переконатися у його коханні до неї, придумувала слова, якими розповість все, що в неї на серці. Але Вронський повідомив, що в нього гості, і запитував, чи може він прийти до неї з князем Яшвіним. Анні здалося, що Вронський уникає побачення наодинці. Вона довго чепурилася, наче він, розлюбивши її, міг знову закохатися, якщо на ній буде сукня, що особливо личить їй.