Слава ЗСУ!

Цього ж вечора чекали приїзду Степана Аркадійовича та батька Кіті, старого князя Щербацького. Але Стіва привіз із собою Василька Весловського, далекого родича Щербацьких, світського молодика, який скрізь почувався як удома. Левіну було досадно, що приїхав цей чужий і зайвий чоловік. Настрій його ще більш погіршився, коли він побачив, як Весловський галантно цілує руку Кіті. Всі гості здавалися йому тепер страшенно неприємними. Коли він бачив, як Облонський цілує руку своїй дружині, він думав про те, кого Стіва цілував цими губами ще вчора, про те, що Доллі не вірить коханню чоловіка, але радіє його приїзду. Йому не сподобалось, що мати Кіті, як до себе в дім, запрошувала Василька Весловського; неприємно вразило його, як дружньо вітався Сергій Іванович з Облонським, якого не поважав, йому здалося, що Варенька думає тільки про те, як вийти заміж, тому напускає на себе вигляд спокійної покірності. Але найбільше почуття прикрості викликала у нього Кіті, яка захопилася загальним настроєм веселощів.

Кіті побачила, що з чоловіком щось сталося, але не мала змоги поговорити з ним наодинці, бо він залишив товариство і пішов у контору. Після вечері було ще гірше, Левін не чув, як Весловський розповідав про свій візит до Анни, яка мешкала неподалік, у маєтку Вронського, але бачив, що розмова ця дуже хвилює Кіті, і через ревнощі розтлумачив це хвилювання по-своєму. Коли Кіті й Левін пішли спати, вона знову спробувала поговорити з чоловіком, але він не відповідав на її запитання. Кіті розповіла, про що говорив Весловський, і Левіну стало соромно і страшно, що через його ревнощі їхнє щастя залежить від кожного, хто тільки погляне на неї. Кіті і Левін примирилися, він навіть жартома сказав, що залишить Весловського на все літо і буде дуже люб’язним з ним.

Уранці майже всі чоловіки — Левін, Облонський і Весловський — поїхали на полювання. Перший день був не дуже вдалим для Левіна: як гостинний господар, він віддавав кращі місця гостям, а сам стріляв мало. Коли ж Весловський нарешті запропонував йому йти полювати, а сам залишився біля коней, то стало ще гірше: він заїхав у болото і коней ледве витягли. Взагалі турбот із Васильком Весловським було багато: то він погнав сильно коней і один кінь другого дня не міг везти, то підбив Облонського йти вночі слухати співи сільських дівчат, а вранці Левін не міг добудитися неспокійних гостей і вирушив сам. Коли ж повернувся, не знайшов нічого для сніданку, бо Василько на свіжому повітрі мав добрий апетит. Але все це не дратувало Левіна, він був гостинним господарем. Однак, повернувшись додому, він знову побачив, що Весловський залицяється до Кіті, а вона не мала досвіду, щоб цьому завадити. І Левін знову несамовито ревнує, знову Кіті виправдовується перед ним, вона плаче, пригадуючи, які вони були щасливі, доки ніхто не заважав їм. Тоді Левін пішов до Доллі й запитав, чи справді є те залицяння, чи йому тільки здається. Доллі, сміючись, відповіла, що трохи є, що навіть Стіва це помітив. Левін раптом розвеселився і сказав, що він зараз викине цього волоцюгу зі свого дому. Доллі, жахнувшись, просить не робити цього, говорить, що можна придумати щось, щоб мирно спекатися Весловського. Та Левін не слухає, він просто йде до Василька і повідомляє, що коні вже запряжені і що настав час гостю їхати на залізницю. Степан Аркадійович і княгиня були обурені вчинком Левіна. Він і сам почувався винним, але коли пригадував, скільки вистраждала Кіті, знав, що зробить таке ще раз, якщо хтось наважиться порушити її спокій.

Дар’я Олександрівна виконала свій намір їхати до Анни, вона вважала за потрібне довести, що, незважаючи на зміну ставлення суспільства, її почуття до Анни не змінилися. Хоча Левін і Кіті не хотіли підтримувати стосунків із Вронським, Левін обурився, коли дізнався, що Дар’я Олександрівна вирішила наймати коней у селі. Він підготував для поїздки все необхідне, щоб її довезли за один день, навіть замість лакея послав конторника для її безпеки. Вдома, заклопотана дітьми, Дар’я Олександрівна не мала часу думати. Але тепер, дорогою, вона передумала все своє життя, і їй здалося, що всі роки подружнього життя були жахливими: вагітність одна за одною, пологи, годування дітей, їхні хвороби, смерть немовляти, зради чоловіка і більш нічого. Дар’я Олександрівна подумала про дітей, про їхнє майбутнє, про гроші, яких не вистачало тепер і ще більше не вистачатиме в майбутньому. Вона зробила висновок, що життя її занапащене. Потім пригадала Анну і вирішила, що та вчинила правильно, бо хотіла жити, кохати. Дар’ я Олександрівна навіть уявила себе на її місці.

У таких роздумах під’їхала до дороги, що вела до маєтку Вронського. Назустріч їхали вершники, серед яких була і Анна, її грація і краса знову вразили Дар’ю Олександрівну. Дар’ї Олександрівні стало трохи соромно за свій старий екіпаж, за своє вбрання, за запорошене пилом обличчя. Анна дуже зраділа/ побачивши Доллі, і пересіла у її екіпаж. Проте й дорогою розмова не в’язалася, здавалося, не можна за такий короткий час висловити все, що думалося. Анна сказала тільки, що дуже щаслива, що Олексій Вронський чудова людина, що він багато працює, і показала нові будови: домівки для службовців, стайню, лікарню, яку він будував, тільки щоб довести Анні, що він не скупий, а економний господар. Дім Вронського справив на Дар’ю Олександрівну дивне враження: тут все було нове і розкішне, як у дорогих готелях. Анна повела гостю у дитячу кімнату, яка теж вражала розкішним обладнанням, але Доллі помітила, що Анна не часто буває в цій кімнаті, вона не знала, де іграшки, навіть скільки зубів у її маленької дочки. Доллі не сподобались ні мамка, ні годувальниця маленької Ані, якій приділялося, очевидно, мало уваги. Взагалі середовище, в якому опинилася Доллі, бентежило її. Вона відчувала, що жаліє Анну, хоча теоретично розуміла, навіть схвалювала її вчинок. Всі життєві сили Анни були тепер спрямовані на те, щоб утримати кохання Вронського. Вона кілька разів на день переодягалася, намагалася зібрати і утримати хоч якесь товариство, щоб Вронському не було так нудно. Гості дому, Василько Весловський, якого вигнав Левін, Тушкевич, колишній коханець княгині Бетсі, Свіяжський, якому щось було потрібно від Вронського, княжна Варвара Облонська, яка завжди була нахлібницею у багатих родичів, — всі користувалися лише нагодою весело і без турбот провести час, але Анна була рада й таким гостям.