Слава ЗСУ!

Увесь день минув у розвагах, отож розмову з Доллі Анна відкладала на вечір. Під час прогулянки Вронський вибрав слушну хвилину, аби залишитись із Доллі на самоті, і розпочав розмову, яка схвилювала Доллі і змусила піддати сумніву щастя Анни. Вронський попросив Доллі вплинути на Анну і примусити її написати листа до Кареніна з вимогою про розлучення. Доллі погодилася, бо розуміла почуття Вронського: його дочка і діти, які, можливо, ще в них будуть, за законом, носитимуть прізвище Кареніна. Лише пізно увечері, перед тим, як лягати спати, Доллі і Анна мали відверту розмову, яка розкрила всю глибину нещастя Анни. Доллі відчула, що річ не тільки в тому, що світ відвернувся від них, Анна страждала від розлуки з Серьожою, але не перенесла всю силу любові на свою маленьку дочку, більш того, вона не хотіла більше мати дітей, бо це б завдало шкоди її красі і могло відвернути від неї Вронського. Анна однаково любила сина і Вронського, тільки вони були їй потрібні, і знала, що ніколи не зможе з’єднати їх, а якщо так, то решта байдуже. Коли Доллі лягла в ліжко, вона не могла Примусити себе думати про Анну, хоча поки та говорила, її було жаль, але спогади про дім, про дітей набули тепер якось нового прекрасного значення. Вона вирішила завтра ж їхати додому. Анна, повернувшись до своєї кімнати, прийняла ліки, значну частину яких становив морфін, посиділа трохи, заспокоїлась і в гарному настрої пішла до спальні. Вронський чекав, що Анна розповість про свою розмову і можливе рішення просити розлучення у чоловіка, але Анна тільки запитала, яке враження справила на нього Доллі. Він відзначив її доброту, але вважав її надто непоетичною.

Другого дня вранці Доллі поїхала додому. Прощаючись, усі відчули, що господарі і гостя не підходять одне одному і що краще більше не зустрічатися. Анні було сумно, вона розуміла, що тепер ніхто не доторкнеться до тієї частини душі, якої вона торкнулася у розмові з Доллі, і хоча ці дотики були болісні, Анна знала, що то краща частина її душі, її життя, якому вже не було вороття.

Дорогою візник несподівано розпочав розмову з Дар’єю Олександрівною і зауважив, що вівса їм на дорогу дали мало, хоча й багачі, а у Левіна, мовляв, дають стільки, скільки кінь з’їсть, і, ніби підбиваючи підсумок, зауважив, що в маєтку Вронського нудно.

Усе літо Вронський і Анна прожили у сільському маєтку, справа про розлучення не просувалася, бо ніхто нічого для цього не робив. Вони вирішили, що на зиму нікуди не поїдуть, але вже восени, коли роз’їхалися гості, відчули, що не витримають такого життя. Здавалося, все було для щастя: і добробут, і здоров’я, і дитина, і цікаві заняття у кожного, Вронський займався господарством, маєтком. Анна багато читала, жила його інтересами, по книжках вивчала те, чим він займався, а він радився з нею з різних питань, навіть агрономічних, конярських; її цікавила нова лікарня, вона багато робила для неї. Але найбільше Анну цікавила вона сама — наскільки дорога вона Вронському, наскільки вона може замінити йому все те, що він заради неї полишив. Вронський цінував її відданість його інтересам, її бажання присвятити йому своє життя, але з часом він почав відчувати, що її кохання, наче тенета, оплутує його, він не хотів вириватись з них, але хотів перевірити, чи не заважають вони його свободі.

У жовтні мали відбутися губернські дворянські вибори, Свіяжський вже дав згоду, але вмовляв Вронського взяти в них участь, навіть заїхав за ним напередодні. Ця поїздка стала причиною сварки між Анною і Вронським. Він як ніколи холодно повідомив, що має намір їхати, і очікував бурхливої сцени від неї, але Анна сприйняла цю звістку зовні спокійно, ніби заглибилась у себе і нікого не пускала до свого внутрішнього світу. Вронський боявся цього, але йому так хотілося уникнути сцени, що він удав, ніби нічого не помітив і повірив її розсудливості. Вронський поїхав, уперше за увесь час їхнього зв’язку не з’ясувавши її потреби і вимог до нього. Спочатку це його хвилювало, але потім він вирішив, що так краще, не міг же він віддати їй свою чоловічу незалежність.

У вересні Левін переїхав до Москви задля пологів Кіті. Він прожив цілий місяць без усякого діла, коли брат його Сергій Іванович запропонував їхати разом з ним на вибори до того губернського міста, де у Левіна, крім того, були справи з опіки маєтку сестри, що жила за кордоном. Левін вагався, але Кіті бачила, що її чоловік нудьгує в Москві, і наполягала на цій поїздці, навіть замовила йому новий дворянський мундир, який і став її вирішальним аргументом. Шість днів Левін відвідував дворянські збори і клопотався справами сестри, але не міг зрозуміти ні того, що відбувалося на зборах, ні того, чому не просувається справа сестри: йому щось обіцяли, про щось з ним домовлялись, але кінця цьому не було. Сергій Іванович пояснював йому зміст і значення зміни голови губернського дворянства, але Левіну все одно було прикро, що задля цього треба було піддати сумніву порядність теперішнього голови, у чесності якого ніхто не сумнівався. Ці політичні ігри були незрозумілі Левіну, і він ще більше розчарувався у будь-якій офіційній громадській діяльності. На виборах дієвій зустрівся з Вронським, якого не бачив з того вечора, відколи так невдало освідчувався Кіті, і якого він досі ще ревнував до неї. Левін намагався уникнути стосунків із Вронським. Але його приятель Свіяжський, Степан Аркадійович Облонський, теж присутній на виборах, втягнули Левіна в розмову в присутності Вронського. Критичні погляди Левіна на земство і його діяльність здалися Вронському дивними. Сам Вронський, намагаючись виконувати свої обов’язки дворянина, вбачав у своїй діяльності сенс, хоча на вибори приїхав лише тому, що йому було нудно в селі, що необхідно було продемонструвати Анні свої права на свободу. Вибори захопили його, завдяки своєму багатству і родовитості він мав популярність серед дворян, і перемога нового голови губернського дворянства багато в чому стала можлива завдяки його, Вронського, підтримці. Вибори нагадували йому своїм азартом перегони, і він вирішив, що коли через три роки він буде одружений, то сам спробує балотуватися на виборах.