Слава ЗСУ!

Тим часом Анна, перебуваючи в Петербурзі, спілкується з різними людьми. Хоч вишукане товариство столиці й являло собою досить тісне коло, і в ньому існували своєрідні групи. З кожною Анна мала свої стосунки: перша, офіційна, складалася з товаришів і співробітників її чоловіка, людей розумних і розважливих; друга — це був гурток графині Лідії Іванівни, гурток старих негарних цнотливих жінок і розумних честолюбних чоловіків, саме цей гурток величали «совістю петербурзького товариства». Третім був гурток княгині Бетсі Тверської, що доводилася Анні родичкою — дружиною двоюрідного брата, — це був світ балів, розкішних туалетів, веселих обідів. Саме цього гуртка Анна раніше уникала, адже це вимагало додаткових витрат, що перевершували її можливості, до того ж перший із гуртків був їй більше до душі. Але після приїзду з Москви Анна Кареніна почала уникати своїх високоморальних друзів, намагаючись проводити час у Бетсі. Вронський усюди їздив туди, де бувала Анна. Вона не подавала йому жодних надій, проте, зустрічаючи його, ставала жвавою, веселою, і щось нове світилося в її очах. Зустрічі з Вронським дедалі більше захоплювали її.

Одного разу, запізнившись на початок спектаклю, Вронський увійшов до ложі кузини Бетсі й розповів, чому затримався. Виявляється, йому доручили залагодити справу двох офіцерів, які дорогою зустріли гарну жінку в екіпажі попереду і, простеживши, куди вона увійшла, вже напідпитку вирішили написати їй пристрасного листа й вручити особисто. Але натомість вийшов її чоловік і викинув їх геть. Тепер чоловік вимагає в командира полку суворо покарати офіцерів. А той доручив цю справу Вронському, аби вони перепросили чоловіка тієї жінки й він їх вибачив.

Після опери княгиня Бетсі влаштувала прийом. Розмова точилася спочатку не дуже жваво, аж поки не почали пліткувати. Особливо осуджували Кареніних, вважаючи Кареніна дурнем. Про Анну ж сказали, що після поїздки до Москви вона дуже змінилася і привезла із собою тінь Вронського. Тим часом приїхали Вронський, а потім і Анна. Розмова зайшла про шлюб, кохання і пристрасть. Бетсі питає в Анни про її думку з цього приводу. Анна говорить, що скільки сердець, стільки й видів кохання. Після цього вона звертається до Вронського, сповіщаючи його про те, що отримала листа з Москви про хворобу Кіті.

Усамітнившись у кутку вітальні з Вронським, вона дорікає йому за Кіті, а він укотре освідчується їй. Саме його кохання до Анни й стало причиною негідної поведінки з Кіті, вважає він. У цей час приїжджає Каренін. Усі з осудом поглядають на Анну з Вронським, які навіть не перервали розмови. Коли Каренін поїхав, Анна ще залишилася у Бетсі. Вронський зрозумів, що насправді вона зовсім не хоче, щоб він повернувся до Кіті. Прощаючись з Анною, він зрозумів, що цього вечора наблизився до Анни як ніколи раніше.

Коли Анна повернулася додому, вона побачила, що чоловік ще не спить, чекаючи на неї. Перебуваючи у Бетсі, він бачив Анну з Вронським, але не надав цьому жодного значення. Але він побачив, що для інших це було дивно. Отож він вирішив поговорити з дружиною, хоч довго не міг вирішити, що саме їй сказати. Почувши його слова, Анна ніби одягнулася у броню обману, удавано дивуючись. Проте Олексій Олександрович надто добре знав дружину, щоб повірити у те, що вона вдавала. Він побачив, що вона добре зрозуміла, на що він натякає, і її душа закрилася перед ним назавжди. Каренін почувався людиною, яка повернулася додому і побачила, що її домівка закрита, а ключі загубилися. Анна ж у свою чергу зрозуміла, що її почуття байдужі чоловікові, його турбує тільки розголос про її поведінку у вишуканому товаристві. Коли полягали спати, Анна боялася, що розмова триватиме, проте невдовзі почула рівне дихання чоловіка.

Від того дня почалося нове життя Кареніних: зовні наче нічого не змінилось, але духовного зв’язку між подружжям уже не було. Хоч Олексій Олександрович і був могутнім і впливовим у справах державних, проте у справах сімейних був безсилим. Він не зміг знайти правильного тону у спілкуванні з Анною, хоч і відчував, що добротою і ніжністю її можна ще вмовити. Говорив з нею дещо іронічно, як завжди, а таким тоном не можна було сказати того, що треба.

Минув рік, і те, чого так прагнув Вронський, що здавалося йому неможливим щастям, сталося: Анна тепер належала йому. Але їй самій було непереливки: вночі її мучили жахливі сни, у яких її становище поставало у спотворених образах — ніби і Вронський, і Каренін — обидва були її чоловіками.

Якийсь час по тому, як Левін повернувся додому після невдалого освідчення, він сподівався, що біль швидко мине, але й після трьох місяців нічого не минулося. Та все ж робота, події сільського життя і час зробили свою справу: тяжкі спогади потроху забувалися, і він чекав лише звістки про одруження Кіті. Так настала весна, і Левін вирішив усе забути й будувати своє самотнє життя. Не все складалося так, як хотів, проте він багато працював у господарстві і сподівався перебороти одвічну селянську невибагливість: вдосконалював рільництво, заводив нові породи худоби, навіть зібрався написати книгу з сільського господарства, у якій враховував і особливості роботи найманих селян.