Слава ЗСУ!

Одного разу навесні до нього завітав Степан Аркадійович Облонський. Він саме був у тих місцях у справах — збирався продавати ліс із маєтку своєї дружини, проте не міг відмовити собі в задоволенні зустрітися зі старим приятелем, побувати на весняному полюванні. Левін йому дуже зрадів, але увесь час чекав новин про Кіті, а Стіва усе мовчав про це. Нарешті на полюванні Левін спитав про неї сам. Облонський розповів про хворобу Кіті і про плани Щербацьких. Левіну соромно було й самому собі зізнатися, що він зрадів новинам, бо тим, хто завдав йому болю, й самим було боляче. Однак, згадавши про причину всіх подій — Вронського, став похмурим і дратівливим. Він ледве не посварився з Облонським, дорікаючи йому, що продає ліс задешево, залишаючи своїх дітей без маєтності. Ще більше псується настрій у Левіна в розмові про загальний занепад дворянських маєтків і безвідповідальність дворянства перед майбутнім. Облонському чужі всі ці міркування, він вважає себе аристократом, і тому ці копійчані розрахунки поза його рівнем.

Вронський був сповнений пристрастю до Анни, але зовні в його житті нічого не змінилося: він жив полковими інтересами, виконував світські обов’язки. Хоч він і не розповідав нічого про стосунки з Анною, усі давно здогадалися про все. Чутки про цей зв’язок дійшли й до матері Вронського. Спочатку вона поблажливо поставилася до цього захоплення сина: Анна їй подобалася, до того ж цей роман в очах світу лише вивищував її сина. Та коли вона дізналася, що він відмовився від вигідного для кар’єри місця, щоб залишитися в полку, аби можна було бачитися з Анною, вона обурилася і почала вимагати його негайного приїзду до Москви.

Вронський, крім справ служби та вищого світу, мав ще одне захоплення: він любив коней. Отож, коли були призначені офіцерські перегони, він, придбавши чистокровну англійську кобилу, вирішив узяти в них участь. Зранку, поснідавши, він зайшов провідати свою кобилу Фру-Фру, яка ніби щось відчувала і нервувалася, а потім уже поїхав на дачу до Анни. Він сподівався поговорити з нею наодинці, бо знав, що о цій порі її чоловіка не буде. Дорогою Вронський згадав про її сина, який завжди заважав йому. Хлопчик відчував, що ніяк не може зрозуміти ставлення своєї матері до цього чоловіка, тож часом дивився на нього пильним допитливим поглядом, а Вронському цей погляд був неприємним. Діставшись до Анни, він побачив, що вона чимось дуже стурбована, і наполіг, щоб вона розповіла йому про причину. Анна відкрила Вронському, що вагітна. Він і раніше наполягав, щоб вона покинула чоловіка, а тепер і поготів почав на цьому наполягати. Анна щоразу відмовлялася зробити це, а Вронський не міг зрозуміти, чому вона, якій так важко було брехати, усе ще намагалася зберегти ці фальшиві стосунки і не хотіла з’єднати свою долю з ним. Вронський бачив тільки їх двох — себе і Анну, та не враховував її сина. Адже вона розуміла, що не може поставити під загрозу долю сина, бо, покинувши чоловіка, вона б утратила можливість і право не тільки виховувати сина, але й бачитися з ним. Вона й хотіла сповістити Вронського про вагітність, і боялася, бо розуміла, що він знову вимагатиме докорінних змін у її житті. Аж тут вона почула голос сина, що повертався з прогулянки, і сказала, що цілком щаслива. Потім поцілувала Вронського і пообіцяла приїхати на перегони.

Незважаючи на те, що Вронський, навіть перебуваючи в Анни, поглядав на годинник, він був надто схвильований, аби усвідомити, що часу до перегонів лишилося обмаль, а тому поїхав розрахуватися за коней. Вже дорогою він зрозумів, що ледве встигне на свій заїзд і неминуче пропустить попередні, тобто приїде із значним запізненням, коли всі, навіть царський двір, уже зберуться на іподромі. Це було б порушенням норм етикету й спричинило б плітки. Отож Вронський повернувся додому, коли вже нікого з товаришів не було. Лакей доповів, що по нього вже двічі присилали зі стайні. Неспішно й спокійно, як завжди, Вронський переодягнувся й прибув на іподром саме вчасно: якраз закінчився черговий заїзд. Але його запізнення усе ж таки привернуло увагу. До Вронського підійшов його брат Олександр і зробив зауваження щодо його запізнення, бо впливові особи помітили відсутність Вронського, а також дорікнув за те, що того останнім часом бачать поблизу дачі Кареніних. Олексій Вронський рідко сердився, але тепер розлютився по-справжньому. Брат зрозумів це і, побажавши успіху, відійшов. Вронський хотів зосередитись перед перегонами, але йому це так і не вдалося: спочатку його зупинив Облонський, який приїхав до Петербурга і хотів бачити свого приятеля, потім якийсь знайомий, так що у Вронського не залишилося часу навіть оглянути сідло, коли гукнули учасників перегонів.