Слава ЗСУ!

Воно не бажає змінюватись.

4

У процесі подальших міркувань я додумався, що може знайтися навіть краще місце для моєї гелловінської засідки. Трохи везіння мені потрібно, але, либонь, не так вже й багато. «Бачить Бог, нерухомості повно на продаж у цих місцях», — сказав бармен Фред Тумі у перший мій вечір у Деррі. Мої розвідки це лише підтвердили. Невдовзі після серії тих убивств (і після великого потопу 1957 року, не забуваймо також про це), схоже, півміста було виставлено на продаж. У якомусь більш дружелюбному містечку такому потенційному покупцеві, як я, либонь, уже вручили б ключ від міста й подарували розгульний вікенд з Міс Деррі.

Одну вулицю я поки ще не встиг розвідати — Ваймор-лейн, яка пролягала за квартал від Кошут-стрит. Це означало, що задні двори тамтешніх садиб мусять стикатися з задніми дворами тих, фасади яких дивляться на вулицю Кошута. Перевірити було неважко.

Дім на Ваймор-лейн під номером 206, котрий стояв прямо проти того, де жили Даннінги, виявився заселеним, а от сусідній ліворуч, № 202, був схожий на пусту молитву того, хто залишився без відповіді. Свіжа сіра фарба, новенький ґонт, проте віконниці зачинені наглухо. На недавно заметеному моріжку стояв жовто-зелений щиток з оголошенням, які мені вже не раз траплялись на очі по всьому місту: ПРОДАЄТЬСЯ СПЕЦІАЛІСТАМИ З ЖИТЛОВОЇ НЕРУХОМОСТІ ДЕРРІ. Оголошення запрошувало мене звернутися до спеціаліста Кіфа Гейні, щоб обговорити умови продажу в кредит. Я такого наміру не мав, але заїхав своїм «Санлайнером» на свіжозаасфальтовану доріжку (хтось дуже старався продати цю садибу) і пішов на заднє подвір’я з високо піднятою головою, плечі розправлені, поважний, як чорт мене забирай. Я відкрив для себе багато чого, досліджуючи моє нове довкілля, і одним з моїх відкриттів було те, що, якщо ти десь поводишся так, ніби маєш там повне право перебувати, всі вважають, що так воно й є.

Траву на задньому дворі було акуратно підстрижено, опале листя відгорнуто граблями, щоб показати оксамитову зелень. Під піддашком гаража стояла ручна косарка з ротаційними ножами, акуратно обгорнутими шматками зеленого брезенту. Біля ляди льоху містилася собача будка, напис при якій демонстрував Кіфа Гейні з якнайкращого боку вигадливості: ЦЕ ДОМИК ДЛЯ ВАШОГО ЦУЦИКА. Всередині будки ховалися невикористані мішки для листя й садовий совок, поверх якого лежали ножиці для підстригання живоплоту. У 2011 році ці інструменти зберігали б під замком; у 1958-му комусь вистачило лише подбати про те, щоб їх не мочило дощем, та й поготів. Я був певен, що дім замкнуто, але й нехай. Я не мав наміру туди вламуватися.

У дальнім кінці заднього двору садиби № 202 живопліт сягав висоти приблизно футів шість. Іншими словами, був трішки нижчим за мій зріст, і, хоча ріс він щільно, тому, хто не злякається кількох можливих подряпин, легко вдасться крізь нього продертися. Найкращим з усього було те, що, дійшовши до дальнього правого кутка двору, за гаражем, я з’ясував, що звідти я зможу навскоси бачити все заднє подвір’я садиби Даннінгів. Зараз я побачив там пару велосипедів. Один з них стояв, спираючись на сошку — хлоп’ячий «Швінн»[220]. Другий, що лежав на боку, наче якийсь мертвий поні, належав Еллен Даннінг. Помилитися не дозволяли його навчальні коліщатка.

А ще там були розкидані різні іграшки. Серед них і духова рушниця Гаррі.

5

Якщо ви коли-небудь брали участь в аматорській театральній виставі — або режисирували учнівські постановки, що кілька разів доводилося робити мені в ЛСШ, — ви можете собі уявити, якими були для мене дні перед Гелловіном. Репетиції спершу йдуть лінькувато, розслаблено. Буяє хіба що імпровізація, жарти, дуркування, а також флірт, поки не встановляться статеві опозиції. Якщо під час цих перших репетицій хтось забуде пару слів або схибить з реплікою, це черговий привід посміятися. Якщо хтось з акторів з’являється з п’ятнадцятихвилинним запізненням, він чи вона отримають м’яке зауваження і не більше того.