Слава ЗСУ!

знайди книгу для душі...

Читай онлайн! Читай онлайн українською безкоштовно > Книги > 11/22/63

Розділ 9

1

Сказати б, що на той час я вже втратив здатність чомусь дивуватися, проте побачене ліворуч від Ела змусило відпасти мою щелепу: тліюча сигарета у попільничці. Сягнувши повз нього рукою, я загасив той недопалок.

— Ти хочеш вихаркати ті рештки легенів, які поки ще працюють?

Ел на це не зреагував. Я навіть не певен, що він мене почув. Просто дивився на мене широко розплющеними очима.

— Господи-Ісусе, Джейку… хто тебе скальпував?

— Ніхто. Ходімо звідси, поки я не вдушився від твого секонд-хендового диму.

Втім, то було пусте нарікання. За тижні, прожиті в Деррі, я призвичаївся до запаху тліючих сигарет. Невдовзі я й сам підхоплю цю звичку, якщо не остерігатимуся.

— Ти ж справді скальпований, — не вгавав він. — Просто сам про це не знаєш. Он, за вухом, звисає шматок волосся і… до речі, скільки з тебе витекло крові? Кварта буде? Та хто ж тобі це зробив?

— Відповідь перша: менше кварти. Відповідь друга: Френк Даннінг. Якщо твої питання задоволено, я тепер хотів би поставити власне. Ти казав, що молитимешся. Чому ти натомість закурив?

— Тому що нервувався. Ну й ще, тому що зараз це не має жодного значення. Кульгавого коня марно кувати.

На це мені нічим було заперечити.

2

Ел повільно забрів за шинквас, де, відчинивши одну з шафок, дістав звідти пластикову коробочку з намальованим на ній червоним хрестом. Я сів на барний стілець і поглянув на годинник на стіні. Коли Ел відімкнув двері і ми увійшли до харчевні, той показував за чверть восьму. Скинути, скажімо, хвилин п’ять на мій спуск сходинками і крок до Країни Чудес 1958 року. Ел казав, що кожна мандрівка туди забирає рівно дві хвилини, і схоже на те, що годинник це підтверджує. Я прожив у 1958-му п’ятдесят два дні, а тут було лише 7:59 ранку.

Ел дістав бинт, пластир, дезінфектант.

— Нахилися сюди, щоб мені було видніше, — попросив він. — Поклади підборіддя просто на шинквас.

— Можеш пропустити перекис водню. Це трапилося чотири години тому, все вже засохло, бачиш?

— Береженого Бог береже, — промовив він, завдаючи пекельного жару моїй голові.

— Оххх!

— Пече, авжеж? Бо там все ще відкрите. Ти хочеш, аби якісь костоправи у п’ятдесят восьмому курували тобі інфекцію на голові, перш ніж ти зможеш вирушити на південь до Великого Д? Повір мені, друже, тобі б це не сподобалося. Тихо сиди. Мені треба зістригти трохи волосся, бо інакше пластир не пристане. Слава Богу, воно в тебе коротке.

Чик-чик-чик. А потім він ще додав болю — сипонув солі на рану, як то кажуть, — притиснувши до продряпаного місця клейкий пластир.

— За пару днів пластир зможеш зняти, але до того тобі варто носити капелюха. Якийсь час верхівка в тебе виглядатиме дещо паршивенько, але якщо волосся там зовсім знову не відросте, ти завжди зможеш його зачісувати на те місце. Аспірину дати?

— Так. І чашку кави. Сам звагранити зможеш? — хоча кава допоможе ненадовго. Чого я насправді потребував — це виспатись.

— Зможу, — він клацнув вмикачем на «Бан-О-Матику»[243], а тоді знову почав ритися у своїй аптечці. — Ти на вигляд нібито схуд.

«Хто б оце казав», — подумав я.

— Я там трішки був захворів. Підчепив 24-годинний вірус… — і раптом я затнувся.

— Джейку, щось не так?

Попередня
-= 132 =-
Наступна
Коментувати тут. Постів 6.

Останній коментар

Olexandr 20.10.2022

Коли пишуть про Стівена Кінга, а пишуть чимало, то це майстер жахів. Це правда, але геніальну ліричну сцену (це тут про книгу) - завершальну сцену в його “11.22.63”, до якої хочеться повертатись безліч разів, IMHO, просто нема з чим порівняти.
Серіал, якщо порівнювати з книгою, звичайно що схематичний, хоч і дає уявлення про її сюжет. Але відчути геніальну ліричну фінальну сцену, книги звісно, без попереднього прочитання книги думаю навряд чи можливо.


anonymous13267 19.08.2014

Суперова книга!


anonymous11595 19.07.2014

класна)


Додати коментар