Слава ЗСУ!

Одні білборди закликали до імпічменту Голови Верховного суду Ерла Воррена; з білбордів скалився Микита Хрущов (NYET, COMRADE KHRUSHCHEV. — повідомляв напис. — ЦЕ МИ ВАС ПОХОВАЄМО!)[336]; а на одному білборді, на Західній Комерс-стрит, було написано: АМЕРИКАНСЬКА КОМУНІСТИЧНА ПАРТІЯ ЗА РАСОВУ ІНТЕГРАЦІЮ. ТІЛЬКИ ПОДУМАТИ! Цей білборд було оплачено кимсь, хто називав себе «Спілкою чаювальників»[337]. Двічі на бізнес-офісах, імена власників яких могли натякати на їхнє єврейське походження, я бачив намальовані свастики.

Мені не подобався Даллас. Ні, сер, ні, мем, ніяким чином. Я незлюбив його вже з того моменту, як реєструвався в готелі «Адольфус» і побачив, як в тамтешньому ресторані метрдотель, вхопивши за руку зіщуленого офіціанта, кричав йому щось просто в обличчя. А проте я маю тут справу, тож мушу тут залишатися. Так я думав тоді.

10

Двадцять другого вересня я знайшов місце, яке нарешті здалося мені придатним для життя. На Блеквел-стрит у Північному Далласі окремо розташований гараж, перероблений на доволі приємну двоповерхову квартиру. Найбільша принада — кондиціонер повітря. Найбільша вада — власник землі й будівлі Рей Мак Джонсон, расист, котрий повідав мені, що, якщо я тут оселюся, наймудріше буде триматися подалі від сусідньої Грінвіл-авеню, де повно забігайлівок расово змішаного штибу та чорномазих з «ножами-викидухами», як він їх назвав.

— Я в цілому світі не мау нічого супроти нігерів, — повідав він мені. — Ні-сер. То Бог прокляв їх на це положення, а не я. Ви ж знали це чи ні?

— Гадаю, цей розділ в Біблії я пропустив.

Він підозріло покосився.

— Ви хто, методист?

— Так, сер, — погодився я. Це здавалося безпечнішим, аніж сказати, що в конфесіональному сенсі я ніхто.

— Вам треба пройти баптистське воцерковлення, синку. У нас радо приймають новонавернених. Винаймете квартиру, а тоді, либонь, якоїсь неділі зможете піти разом зі мноу й моєю дружиною.

— Можливо, й так, — погодився я, нагадуючи собі не забути запасти в кому тієї неділі. Можливо, в смертельну.

Тим часом містер Джонсон повернувся до свого оригінального сценарію.

— Дивіться, Ной напився п’яним той єдиний раз на ковчегу і лежав він у своєму ліжку геть-чисто голий. Двоє його синів не дивилися на нього, вони відвернулися в інший бік і накрили його ковдрою. Ну, не знаю, може, то було покривало. Але Хам — він був чорним в їхній родині, — той подивився на свого батька в його голизні, і Бог прокляв його і всю його расу на те, щоб були дроворубами та водоносами. Отак воно й пішло. Ось що стоїть за всім цим. Біблія, книга «Буття», розділ дев’ятий. Візьміть самі й подивіться, містере Емберсон.

— Угу, — гмикнув я, нагадуючи собі, що десь переїжджати я все-таки мушу, неможливо мені залишатися в «Адольфусі» безкінечно. Нагадуючи собі, що зміг би зжитися з незначним расизмом, котрого не в змозі перебороти. Нагадуючи собі, що такий зараз дух часу, і так тут, либонь, повсюди. От тільки не зовсім мені в це вірилось. — Я все обдумаю і дам вам знати за день-два, містере Джонсон.

— Не варто довго чекати, синку. Ця квартира піде швидко. Сьогодні у вас благословенний день.

11

Благословенний день знову був пеклом, а пошуки житла роботою, яка розпалила спрагу. Покинувши освічене товариство містера Рея Мака Джонсона, я відчув бажання випити пива. І зробити це вирішив на Грінвіл-авеню. Бо, оскільки містер Джонсон відговорював мене від неї, я просто мушу з’ясувати, що там і як.