Слава ЗСУ!

— Текст вам або страшенно сподобався, або ви не просунулися далі десятої сторінки, — промовив я, приймаючи конверт. — Де я вгадав?

Усмішка її, окрім того що відбивала подив, тепер здавалася ще й загадковою.

— Як і більшість бібліотекарів, я читаю швидко. Можемо ми зайти в дім, щоби про це поговорити? Ще навіть не середина червня, а вже так спекотно.

А таки так, вона спітніла, чого я раніше ніколи не бачив. А ще здавалося, ніби вона схудла. Не вельми добре як для леді, котра не мала жодного зайвого фунта ваги.

Сидячи у моїй вітальні з великими склянками кави з льодом — я в кріслі, вона на дивані, — Мімі викладала свої враження.

— Я розкошувала, читаючи той шматок, де йдеться про вбивцю, одягненого клоуном. Назвіть мене зіпсутою, але я отримувала задоволення аж до мурашок по тілу.

— Якщо ви зіпсуті, то й я теж.

Вона посміхнулась.

— Я певна, ви знайдете собі видавця. Назагал роман мені дуже сподобався.

Я відчув себе дещо ображеним. Нехай «Місце вбивства» було розпочато лише для камуфляжу, та чим глибше я занурювався в нього, тим важливішим ставав для мене цей текст. Він був немов моїми секретними мемуарами. Однією з умов самореалізації.

— Це ваше «назагал» призвело мені на думку фразу Александера Поупа… оте його, знаєте, «зганьби хисткою похвалою»[370]?

— Я не мала зовсім такого на увазі. — А далі уточнення. — Просто, просто… чорт забирай, Джордже, це не те, чим ви мусили б займатися. Ваше призначення — учительство. А якщо ви опублікуєте таку книгу, жоден департамент освіти в США не візьме вас на роботу. — Вона зробила паузу. — Хіба що, можливо, в Массачусетсі.

Я не відповів. У мене відібрало мову.

— Що ви зробили з Майком Косло… що ви зробили для Майка Косло — то найдивовижніше, найчудесніше з усього баченого мною в світі.

— Мімі, то не я. Він від природи тала…

— Я знаю, що в нього природний талант, це було очевидно з тієї миті, як він вийшов на сцену й відкрив рота, проте я вам скажу ще дещо, друже мій. Приблизно років сорок роботи в школах і шістдесят років життя навчили мене дечого, і навчили дуже добре. Артистичний талант є набагато більш звичайним явищем, аніж талант до виховування артистичних талантів. Будь-який родитель з важкою рукою може його зруйнувати, але виростити його набагато важче. Саме цей талант ви маєте, і то в набагато більшому обсязі, ніж той, що створив оце. — Вона поплескала по стосу аркушів на кавовому столику перед собою.

— Я навіть не знаю, що сказати.

— Скажіть «дякую» і похваліть мене за високу оцінку.

— Дякую. А цінність вашого напоумлення перевершує лише ваш приємний вигляд.

На ці мої слова знову повернулася її усмішка, тепер ще сухіша.

— Не перебільшуйте вашого захвату, Джордже.

— Так, міз Мімі.

Усмішка зникла. Вона нахилилася до мене. Сині очі за скельцями окулярів були величезними, затоплюючи все обличчя. Шкіра під засмагою в неї була жовтуватою, недавно ще тугі щоки позападали. Коли це відбулося? Помітив це Дік? Прикольне питання, як кажуть дітлахи. Дік не помічав на собі шкарпеток різного кольору, поки не знімав їх увечері. А може, й тоді ні.

Вона почала:

— Філ Бейтмен уже не просто погрожує, що піде на пенсію, він висмикнув чеку й шпурнув гранату, як сказав би наш чарівний тренер Борман. Що означає вакансію на факультеті англійської. Зважайтеся, йдіть викладачем в ДКСШ на повну ставку, Джордже. Діти вас люблять, а громада після цієї вистави вважає вас другим пришестям Альфреда Гічкока[371]. Дік, той просто чекає вашої заяви — він мені про це сказав учора ввечері. Прошу. Опублікуйте це під псевдонімом, якщо вже так хочеться, але приходьте і вчіть. Це те, для чого ви створені.