Слава ЗСУ!

— Ох, — шепнув я. — Тобі не боляче?

Вона заплющила очі.

— Мені гарно. Не зупиняйся. Цілуй мене ще. — І тут же похитала головою. — Ні, не цілуй. Губам зроби знову оте. Полижи. Мені так подобається.

Так я й зробив. Вона зітхнула і сковзнула пальцями мені під пасок ззаду, на попереку. А потім перевела їх наперед, де пряжка.

2

Мені хотілося все прискорити, кожна моя клітинка волала «швидше», наказуючи мені пірнати глибше, воліючи того всеохопного відчуття, яке й є суттю цих дій, але я себе уповільнював. Принаймні спочатку. А тоді вона сказала:

— Не змушуй мене ждати, я так довго цього дожидалася.

Тому я поцілував її в спітнілу скроню й колихнувся стегнами вперед. Так, ніби ми танцюємо горизонтальний варіант медісона. Вона охнула, ледь відіпхнулася, а тоді ворухнула власними стегнами мені назустріч.

— Сейді? Добре?

— Обоженькомій, — схлипнула вона, і я засміявся. Вона розплющила очі і подивилася вгору на мене допитливо і з надією. — Це вже все чи буде щось далі?

— Трохи буде, — сказав я. — Не знаю, чи довго, я давно вже не був з жінкою.

Виявилося, що не так вже й недовго. Лише кілька хвилин у реальному часі, але час іноді не той… хто міг про це знати краще за мене. Наприкінці вона почала захекано скрикувати:

— Ох милий, ох милий мій, ох милий мій Боже, ох, солоденький!

Саме ці звуки пожадливого відкриття в її голосі призвели мене до краю, тож все трапилося не зовсім одночасно, але за кілька секунд вона підвела голову від подушки і втопила обличчя в улоговину на моєму плечі. Маленький кулак вдарив мені по лопатці раз, другий… а потім розкрився, мов квітка, розпластався долонею. Вона відкинулася на подушки. Дивилася на мене ошелешеними, широко розплющеними очима, в яких нітився трішки зляканий вираз.

— Я кінчила, — промовила вона.

— Я помітив.

— Мати мені казала, що в жінок цього не буває, тільки у чоловіків. Вона казала, що жіночий оргазм — це міф. — Її стряснуло сміхом. — Ой, мій Боже, чого вона не пізнала.

Вона підвелася на лікті, потім взяла мою руку і поклала собі на груди. Там, під груддю, гупало й гупало її серце.

— Скажіть-но мені, містере Емерсон, коли ми зможемо це повторити?

3

Коли у беззмінний нафтогазовий смог на заході сідало червоне сонце, ми з Сейді сиділи на її крихітному задньому подвір’ї під розлогим, старим горіхом пекан[441], їли сендвічі з салатом із курятини і пили чай з льодом. Без кексу, звісно. Кекс було списано до невідновлюваних втрат.

— А тобі недобре одягати оте… ну, ти розумієш, оті аптечні штучки?

— Нормально, — сказав я. Насправді-то ні, й ніколи з ними не було добре. У більшості американських товарів між 1961 і 2011 роками значно покращилась якість, але повірте Джейку, ці гумки залишилися практично тими ж самими. Вони мають цікавіші назви і навіть смакові компоненти (для тих, хто мають дивні смаки), але по суті це той самий корсет, який ти одягаєш собі на член.

— В мене колись стояла діафрагма, — сказала вона. Столика для пікніків не було, тож вона розстелила ковдру на траві. Тепер вона взяла до рук коробку з залишками салату з огірків і цибулі й почала клацати кришкою, відкриваючи її й закриваючи, нервові рухи, які дехто назвав би фройдівськими. Включно зі мною. — Мати дала мені її за тиждень до нашого з Джонні одруження. Вона навіть розповіла мені, як її вставляти, хоча при цім не дивилася мені в очі, а якби їй на щоки було водою крапнути, я певна, так би й зашипіло. «Не зачинай дитину в перші вісімнадцять місяців, — сказала вона. — Через два роки, якщо зумієш змусити його зачекати. Таким чином ти зможеш жити на його зарплатню, а власну відкладати».