Слава ЗСУ!

«Кинь його, — подумав я, розуміючи, що вона на це нездатна. — Бери дитину і тікай. Поїдь до Джорджа Бухе. Зігрій його постіль, якщо на те підеться, але забирайся геть від цього сухореброго монстра, материного підкаблучника, якомога швидше».

Але на ділі це Лі її кинув, принаймні на якийсь час. Я більше ніколи не бачив його на Мерседес-стрит.

5

Це було їхнє перше розставання. Лі поїхав у Даллас шукати роботу. Я не знаю, де він ночував. Згідно з нотатками Ела, у ХАМі[543], але насправді не там. Можливо, він знайшов собі місце в якомусь з будинків дешевих мебльованих кімнат у середмісті. Мене це не обходило. Я знав, що вони знову зійдуться і винаймуть квартиру наді мною, а наразі я вже від них втомився. То було велике полегшення, не слухати оте його уповільнене записом «я знаю», яке він промовляв десятки разів упродовж будь-якої розмови.

Марина утрималася на плаву завдяки Джорджу Бухе. Бухе приїхав пікапом «Шевроле» разом з якимсь чоловіком невдовзі після візиту Маргарити і втечі Лі й вивіз Марину звідти. Коли ваговоз рушав від дому № 2701 по Мерседес-стрит, мати з дочкою їхали в кузові. Рожеву валізу, котру Марина привезла з собою з Росії, застелили ковдрами, і в цьому імпровізованому гніздечку спала Джун. Пікап набрав швидкості, і Марина заспокійливо поклала руку доні на груди. На це дивилися дівчатка-стрибунки, і Марина їм помахала. Вони помахали їй у відповідь.

6

Адресу Джорджа де Мореншильда я знайшов у «Білих сторінках» Далласа і кілька разів за ним простежив. Мене цікавило, з ким він може зустрічатися, хоча, якщо б там трапився якийсь ЦРУ-шник, хтось із банди Ланського або інший імовірний змовник, навряд би я про це взнав. Усе, що можу сказати, він не зустрічався ні з ким, хто б міг здатися мені підозріливим. Він їздив на роботу; він відвідував Далласький Кантрі-клуб, де грав у теніс або плавав зі своєю дружиною; іще вони з нею ходили до парочки стрип-клубів. Він не чіплявся до танцюристок, але мав схильність на людях пестити груди й сідниці своїй жінці. Схоже, вона була аж ніяк не проти.

Двічі він зустрічався з Лі. Одного разу це відбулося в улюбленому стрип-клубі де Мореншильда. Схоже було, що Лі почувався незручно в тій атмосфері, тож вони не залишалися там довго. Другого разу вони ланчували в кав’ярні на Бравдер-стрит. Там вони просиділи майже до другої пополудні, чашка за чашкою п’ючи каву. Лі вже було підвівся, передумав і знову щось собі замовив. Офіціантка принесла йому кусень торта, і він їй вручив щось, що вона, мимохідь на те поглянувши, сховала собі в кишеню фартушка. Коли вони нарешті звідти вирушили, я, замість того щоби слідувати за ними, підійшов до офіціантки і спитав, чи можу я побачити те, що їй передав той молодик.

— Ви його мо’ете собі забрати, — відповіла вона, віддаючи мені аркуш жовтого паперу з надрукованим чорним таблоїдним шрифтом заголовком: РУХ РУКИ ГЕТЬ ВІД КУБИ! Текст закликав «зацікавлених осіб» вступати до філії цієї благоліпної організації у Далласі — Форт-Ворті. НЕ ДОЗВОЛЯЙ ДЯДЬКУ СЕМУ ТЕБЕ ДУРИТИ! ПО ІНФОРМАЦІЮ ПРО НАСТУПНІ ЗБОРИ ПИШИ НА АДРЕСУ: П/С 1919.

— Про що вони говорили? — запитав я в неї.

— Ви коп?

— Ні, я віддячую краще за копів, — відповів я, вручаючи їй п’ятидоларову банкноту.

— Про оце, — показала вона пальцем на прокламацію, котру Освальд напевне видрукував на своєму новому місці роботи. — Про Кубу. Наче мені на те не насрати.