Слава ЗСУ!

Але двадцять другого жовтня, менше ніж через тиждень від того дня, президент Кеннеді також заговорив про Кубу. І тоді вже обісралися всі.

7

Це блюзовий трюїзм: ти не сумуєш за водою, допоки не висохне твій колодязь, проте до осені 1962 року я собі не уявляв, що це так само стосується маленьких ніжок, які тупотять, стрясаючи стелю над тобою. Відтоді, як те сімейство з другого поверху виїхало, дім № 214 на Західній Нілі-стрит сповнився якимсь моторошним, примарним духом. Я сумував за Сейді, я почав тривожитися за неї майже маніакально. Утім, трохи подумавши, тут можна відкинути слово «майже». Еллі Докерті й Дік Сімонс не сприйняли всерйоз мою тривогу щодо її чоловіка. Сама Сейді не сприйняла це серйозно; наскільки я розумів, вона гадала, ніби я намагаюся залякати її Джоном Клейтоном лише з метою завадити їй зовсім випхнути мене з її життя. Ніхто з них не знав того, що, прибираючи з її повного імені «Сейді», отримуєш ім’я, яке лиш на один склад відрізняється від імені Доріс Даннінг. Ніхто з них не знав про ефект гармонізації, до якого, либонь, я й спричинився самим лиш своїм перебуванням у Країні Було. Кого в такому разі звинувачувати, якщо щось трапиться з Сейді?

Почали повертатися погані сни. Снилося Джимла.

Я кинув стежити за де Мореншильдом і почав вирушати в довгі прогулянки, що починалися після полудня, а завершувалися поверненням на Західну Нілі-стрит о дев’ятій, а то й о десятій годині вечора. Я ходив і думав про Лі, котрий тепер працював помічником друкаря в одній із Даллаських компаній мистецького друку, яка називалася «Джагерз-Чайлз-Стовол». Або про Марину, котра тимчасово жила зараз у недавно розлученої жінки на ім’я Еліна Голл. Пані Еліна працювала в дантиста Джорджа Бухе, і саме він, цей дантист, був за кермом пікапа того дня, коли Марина з Джун виїхали з тієї діри на Мерседес-стрит.

Але найбільше я думав про Сейді. Знову й знову про Сейді. І про Сейді знову.

Під час однієї з тих прогулянок я, окрім звичного пригнічення, відчув спрагу і, зайшовши до місцевої корчми, що звалася «Плющ», замовив собі пива. Там мовчав музичний автомат і публіка сиділа незвично тихо. Тільки коли офіціантка принесла й поставила переді мною кухоль, сама вмент обернувшись до телевізора, що висів на стіні поза шинквасом, я второпав, що всі тут зараз дивляться на того чоловіка, якого я прибув рятувати. Він був блідим, серйозним. Темні кола виднілися в нього під очима.

— Для припинення нагромадження наступальної зброї впроваджується жорсткий карантин всіх кораблів, які перевозять на Кубу наступальну зброю. Всі кораблі, всіх типів, які прямують до Куби, якщо вони транспортують зброю масового враження, буде повернуто на зворотній курс.

— Ісусе Христе! — промовив якийсь чоловік у ковбойському капелюсі. — Шо він собі думає, шо на це мусять ро’ити русскі?

— Стули пельку, Білле, — гукнув бармен. — Нам треба це послухати.

— Такою буде політика нашої країни, — продовжував Кеннеді. — Розглядати будь-яку ядерну ракету, запущену з Куби проти будь-якої країни в Західній півкулі, як напад Радянського Союзу на Сполучені Штати, що спричинить повномасштабний удар у відповідь по Радянському Союзу.

Застогнала, вхопившись за живіт, жінка в кінці шинкваса. Чоловік, що сидів з нею поряд, обняв її, вона схилила голову йому на плече.

Я побачив на обличчі в Кеннеді страх і рішучість рівною мірою. А що ще я побачив — так це енергію життя, повну відданість довіреній йому роботі. Йому залишалося рівно тринадцять місяців до зустрічі з кулею вбивці.