Слава ЗСУ!

Даремно. Вхопивши під пахви, я підсмикнув її на узголів’я ліжка. Від поштовху воно здригнулося.

— Да’ ме’і спо’ій, — слабенько, слиняво, та все ж краще, ніж нічого.

— Прокидайся, Сейді! Ти мусиш прокинутися!

Я почав легенько ляскати її по щоках. Очі в неї залишилися заплющеними, але вона підняла руки, намагаючись — безсило — відмахнутись від мене.

— Прокинься! Прокинься, чорти тебе забирай!

Очі її розкрилися, дивлячись на мене й не впізнаючи, а тоді знов заплющились. Але дихати вона почала нормальніше. Тепер, коли вона сиділа, ті жахливі задушливі хрипи минулися.

Я кинувся до ванної кімнати, викинув з рожевого пластикового стаканчика її зубну щітку і ввімкнув холодний кран. Поки в стакан точилася вода, я прочитав напис на аптечному слоїку. Нембутал. Там залишалося десь близько дюжини капсул, отже, це не спроба самогубства. Принаймні не очевидна. Я висипав пігулки в унітаз і побіг назад до спальні. З сидячої позиції, в якій я її був покинув, вона тепер сповзла вниз, похиливши голову, упершись підборіддям собі в грудну кістку, дихання в неї знову наповнилося гарчанням.

Я поставив стакан з водою на нічний столик і на мить завмер, дивлячись на одну з фотографій, що стирчали з конверта. На ній, мабуть, була жінка — те, що залишилося від волосся, було довгим, — але напевне сказати було важко. На місці обличчя залишилося сире м’ясо, з дірою в нижній частині. Діра та немов кричала.

Я знову посадив Сейді, вхопив її за жмут волосся й відтягнув голову назад. Вона щось простогнала, щось схоже на «Не треба, боляче». А тоді я виплеснув їй в обличчя воду. Вона різко смикнулася, очі її розплющились.

— Джор’е? Що ти ’ут ро’иш, Джор’е? Чом-чом мені мокро?

— Прокинься. Прокинься, Сейді, — я знову почав ляскати її по щоках, але тепер делікатніше, майже пестячи. Цього явно не вистачало. Очі знову почали змикатися.

— Іди… геть!

— Нізащо, поки ти не погодишся, щоби я викликав «швидку допомогу». Тоді ти побачиш своє ім’я в газетах. Шкільній раді це страх як сподобається. Гопля.

Я сяк-так зумів зчепити свої руки в неї за спиною і стягнув її на долівку. Комбінація збрижилася, задершись угору, а потім знову розправилася, коли Сейді впала навколішки на килим. Повіки її розчахнулися, і вона скрикнула від болю, але я підвів її на ноги. Вона хиталася вперед-назад, дедалі дужче ляскаючи мене по обличчю.

— ’ди гесь! ’ди гесь! Джор’е!

— Ні, мем, — я обхопив її за талію і, напівведучи, напівтягнучи, примусив рухатися до дверей. Ми повернули в бік ванної, але тут у неї підігнулися коліна. Я її поніс, що, зважаючи на її зріст і розміри, було таки чималим подвигом. Дякувати Богу за адреналін. Я штовхнув униз кільце унітаза й посадовив її раніше, аніж в мене самого підкосилися ноги. Я засапався, почасти від зусиль, почасти від страху. Вона почала кренитися на правий борт, і я вперіщив її навідмаш — лясь.

— Сиди прямо! — закричав їй просто в обличчя. — Сиди прямо, Кристі, чорти тебе забери!

Через силу розплющилися її очі. Жахливо налиті кров’ю.

— Х’о ’ака Кристі?

— Солістка Роллінг-блядських-Стонз, — проказав я. — Як давно ти вже приймаєш нембутал? І скільки пігулок ти випила сьогодні?

— За ’еце’ом, — відповіла вона. — Не твоє ді’о, Джор’е.

— Скільки? Скільки ти випила?

— ’ди гесь.

Я на повну відкрутив кран холодної води, а тоді смикнув за перемикач душу. Вона побачила, що я збираюся робити, і знову почала відбиватися.