Слава ЗСУ!

Кейс нахилив голову, щоб прийняти один з тих реактивних ударів, і я побачив гримасу на лиці Тайгера, коли його кулак зіткнувся з твердою кісткою. Він зробив крок назад, і Кейс вгатив монструозний аперкот. Тайгер відвернув голову, уникнувши найгіршого, але з рота в нього вилетів і покотився підлогою загубник.

Кейс рушив уперед, гамселячи безперестану лівою й правою. Жодного артистизму не було в тих його ударах, лише дика, люта снага. Тайгер позадкував, перечепився об власну ступню й упав. Кейс застиг над ним, явно не знаючи, що йому робити далі або, ймовірно, не певний навіть, де він зараз перебуває. Нарешті краєм ока він помітив гарячкові сигнали тренера й посунув назад до свого кута.

На рахунку чотири Тайгер підвівся на коліно. На шість він уже стояв на рівних. Після обов’язкового рахунку вісім бій відновився. Я поглянув на великий годинник у кутку екрана і побачив, що до кінця раунду лишається п’ятнадцять секунд.

«Обмаль, обмаль часу».

Кейс поплентався вперед. Тайгер швиргонув той свій розгромний хук. Кейс відсмикнув голову вбік, і коли кулак в рукавці промчав повз його обличчя, він сам хльоснув правою. Цього разу лице Діка Тайгера скорчило гримасу, а коли він упав, то вже не піднявся.

Пухкенький чоловічок подивився на зажовані рештки своєї сигари і кинув її на підлогу:

— Ісус ридав би!

— Ага, — цвірінькнула Сейді, нацуплюючи знову свою федору на голову тим, нібито недбалим, манером. — Над стосом млинців із чорницями, ще й апостоли приказували б, що кращого ніц ніколи не куштували! А тепер платіть!

12

Коли ми врешті приїхали в Джоді, 29 серпня перейшло у 30 серпня, але обоє ми були занадто збудженими, щоби спати. Ми займались коханням, а потім пішли в кухню і їли пиріг, неодягнені.

— Ну? — спитав я. — Що скажеш?

— Що я ніколи більше не піду на боксерський матч. Це суцільне криваве побоїще. А я підскакувала, кричала в захваті разом з усіма. Кілька секунд — а може, й цілу хвилину — мені хотілося, щоби Кейс убив того танцюючого всього з себе такого денді. А потім ледь дочекалася, поки ми повернемося сюди, щоб стрибнути з тобою в ліжко. Це не кохання в нас було щойно. Це було вигоряння.

Я не промовив нічого. Іноді просто нема чого сказати.

Вона потягнулася понад столом, зняла в мене з підборіддя крихту й поклала мені до рота.

— Скажи мені, що це не ненависть.

— Що саме?

— Причина, через яку ти вважаєш, що мусиш зупинити того чоловіка сам. — Вона побачила, що я вже відкриваю рота і підняла руку, зупиняючи. — Я чула все, що ти казав, всі твої мотиви, але ти мусиш мені сказати зараз, що то дійсні мотиви, а не те, що я побачила в очах того Кейса, коли Тайгер вдарив його нижче пояса. Я можу тебе кохати як чоловіка і можу кохати тебе як героя — гадаю, так, хоча з деяких причин це мені здається важчим, — але мені не здається, що я можу кохати свавільника.

Я згадав, як Лі дивився на свою дружину, коли не бісився на неї. Я пригадав ту розмову, яку підслухав, коли він зі своєю донею плескався у ванні. Я пригадав його сльози на автостанції, коли він тримав на руках Джуні, зарившись носом їй під підборіддя, перед тим як самому вирушити у Новий Орлеан.

— Це не ненависть, — сказав я. — Я відчуваю стосовно нього…

Я завмер. Сейді дивилася на мене.

— Жаль за споганеним життям. Але й до собаки, зараженого сказом, теж відчувають жаль. І це не зупиняє перед тим, щоб його всипити.