Слава ЗСУ!

— І ще разок, Емберсоне. Звідки ти знав про договірняки? Хто тобі казав? Правду.

— То просто догадки, — я намагався запевнити себе, ніби говорю, наче людина з сильною застудою. Але марно. Я говорив голосом того, кого щойно були збили на лайно.

Він підхопив трубу й почав поплескувати нею собі по пухкій долоні.

— Хто тобі казав, ти, сракорилий?

— Ніхто. Гутьєрес правий. Я чорт, а чорти бачать майбутнє.

— Ти втрачаєш шанси.

— Ванда занадто для тебе висока, Роте. І худа занадто. Ти, коли зверху неї, схожий, мабуть, на жабу, що намагається трахнути трісочку. Чи, може…

Його безжурне обличчя перекривила лють. Трансформація була повною, і відбулася вона швидше, ніж за секунду. Він гайнув трубою мені в голову. Я встиг підняти ліву руку і почув, як вона тріснула, наче обважена товстим шаром криги березова гілка. Цього разу, коли я поточився, його громили дозволили мені впасти на підлогу.

— Йобаний розумник, як я ненавиджу таких йобаних розумників.

Слова долетіли ніби з дальньої далечіні. Чи з високої височіні. Або і так, і так. Я вже було приготувався знепритомніти, і з вдячністю цього очікував. Але в мене ще залишалося достатньо світла в очах, щоби побачити, як повернувся Карно з фотокамерою «Полароїд». Велика, громіздка річ, така, з якої об’єктив виїжджає акордеоном[626].

— Перекиньте його, — наказав Рот. — Покажіть красивим боком. — Громили взялися за мене, Карно вручив камеру Роту, а той йому натомість віддав трубу. Потім Рот приклав собі до обличчя камеру й промовив: — Зараз вилетить пташка, ти, йобаний виблядок. Перша знімка для Едді Г…

Блим.

— …а це для моєї особистої колекції, якої я поки шо не маю, але яку тепер можу започаткувати…

Блим.

— …а це для тебе. Аби пам’ятав, шо коли серйозні люди про щось питаються, треба відповідати.

Блим.

Він висмикнув з фотоапарата третій знімок і кинув його в мій бік. Той приземлився в мене біля лівої долоні… на яку Рот тут же наступив. Хруснули кісточки. Я заскиглив, підсмикнувши розчавлену долоню собі до грудей. Він, либонь, зламав мені щонайменше один палець, або й цілих три.

— Не забудь через шістдесят секунд зняти захисну плівку, а то фото вийде передержане. Якщо очуняєш, тобто.

— А ви не хочете його ше трохи подопитувати зараз, він же бо вже добряче розм’як? — запитав Карно.

— Ти смієшся? Поглянь на нього. Він власного імені більше не пам’ятає. На хер з ним. — Він уже було почав відвертатися, та раптом знову обернувся до мене. — Егей, сракорилий. Тримай ще на згадку.

Оце тоді він мене й вдарив збоку в голову чимось, що мені вчулося, наче черевик зі сталевим носаком. Зір мені затопило вибухом феєрверку. А тоді моя потилиця стрілася з дерев’яним підложжям долівки й мене не стало.

16

Я не думаю, що перебував у безпам’ятстві дуже довго, бо сонячні смуги на лінолеумі, здавалося, не змінили свого напрямку. У роті відчувався смак мокрої міді. Разом з уламками зуба я виплюнув на підлогу напівтвердий згусток крові і спробував підвестись на ноги. Для цього я мусив уцілілою рукою вхопитись спершу за один з кухонних стільців, потім за стіл (який ледь не завалився на мене), але загалом це виявилося легшою справою, ніж я очікував. Лівої ноги я не відчував, і штани в мене стали затісними від коліна, яке, як і було обіцяно, вже розпухло, але я гадав, що могло бути й набагато гірше.