Слава ЗСУ!

Натомість я почав куняти. А потім заснув.

Прокинувся я вже майже опівночі, з задерев’янілою щокою, котрою притискався до вкритого цератою кухонного столу. Поглянув, що там в моєму блокноті. Я не пам’ятав, чи намалював я там це перед тим, як заснути, чи ненадовго був прокинувся, зробив малюнок, а тепер про це забув.

Зброя. Але не гвинтівка Манліхер-Каркано, а револьвер. Мій револьвер. Той, який я засунув під сходи ґанку будинку № 214 на Західній Нілі. Він, мабуть, і досі лежить там. Я сподівався, що він досі там.

Він мені може знадобитися.

11 19/11/63 (Вівторок)

Вранці подзвонила Сейді й сказала, що Діку трохи покращало, але вона хоче, щоб він ще й завтра полежав удома.

— Бо інакше він вийде на роботу і хвороба повернеться. Але я візьму вранці з собою до школи спаковану валізку і поїду до тебе зразу ж, щойно закінчиться шостий урок.

Шостий урок закінчується о тринадцятій десять. Це означає, що мені треба зникнути з «Едемських перелогів» не пізніше четвертої дня. От тільки куди податися?

— Чекаю тебе нетерпляче.

— У тебе якийсь дивний, відчужений голос. Знову розболілася голова?

— Трішки, — відповів я. І то було правдою.

— Лягай полеж з мокрою ганчіркою на очах.

— Так і зроблю. — Я не мав наміру так робити.

— Ти до чого-небудь додумався?

Так-то воно так, фактично. Я додумався до того, що недостатньо просто забрати у Лі гвинтівку. І вбивати його в будинку Пейн теж погана ідея. Але не тому, що мене там напевне можуть схопити. Разом з двома дітьми Рут у хаті було четверо малих. Можливо, я все одно спробував би застрелити Лі, якби він підходив туди пішки з автобусної зупинки, але його підвозитиме Б’юль Фрейжер, сусід, котрий на прохання Рут Пейн влаштував його на цю роботу.

— Ні, — промовив я. — Поки що ні.

— Щось ми придумаємо. Зачекай і побачиш.

12

Я повів машину (все ще повільно, але вже більш упевнено) через все місто на Західну Нілі, загадуючись, що робитиму, якщо на першому поверсі там уже хтось живе. Куплю новий пістолет, подумалось мені… але мені потрібен був той «Поліцейський спеціальний.38», хоча б тому, що точно такий я мав тоді в Деррі, і та місія завершилась успішно.

Френк Блер у новинному випуску «Сьогодні» повідомив, що Кеннеді приїхав у Маямі, де його зустрічав великий гурт «кубанос». Деякі тримали в руках плакати VIVA JFK, в той час як інші несли транспарант з написом: КЕННЕДІ ЗРАДНИК НАШОЇ СПРАВИ. Якщо нічого не переміниться, жити йому залишилося сімдесят дві години. Освальд, котрому залишається лише трішки довше, мусить бути вже в Книгосховищі, можливо, складає коробки до вантажного ліфта, а може, в кімнаті відпочинку п’є каву.

Мені, либонь, вдалося б дістати його там — просто підійти і пристрелити, — але мене зразу ж схоплять, повалять на підлогу. Після вбивчого пострілу, якщо мені пощастить. А якщо ні, то ще до того, як я його встигну зробити. У будь-якому випадку наступного разу я зможу побачити Сейді Дангіл тільки крізь армоване сталевою сіткою скло. Якби я готовий був сам постраждати заради зупинення Освальда — принести себе в жертву, говорячи по-геройському, — гадаю, я міг би так і зробити. Але я не бажав закінчувати гру таким чином. Я бажав вийти з цієї гри з Сейді та нашим кексом.

На галявині перед домом № 214 на Нілі-стрит я побачив мангал для барбекю, а на ґанку нове крісло-гойдалку, але вікна були затулені шторами, а на під’їзній алеї не було машини. Я припаркувався просто перед будинком, нагадуючи собі про красу самовпевненості, і піднявся сходами. Зупинився там, де була стояла Марина, коли завітала до мене десятого квітня, і постукав у двері точно так, як тоді постукала вона. Якби хтось відчинив, я перетворився б на Френка Андерсона, котрий прочісує цей район, пропонуючи передплату на Британську Енциклопедію (для газети «Ґріт» я вже був надто старим). Якщо тут є хазяєчка і вона викаже інтерес, я пообіцяю їй повернутися завтра з валізкою, повною зразків мого товару.