Слава ЗСУ!

Вінстон різко отямив себе та сів пряміше. Він відригнув. Джин повставав у його шлунку.

Його очі зосередилися на сторінці. Він несподівано зрозумів, що доки він сидів поринувши у безпорадні роздуми, він все одно писав, так ніби це було якоюсь автоматичною дією. І він вже не відчував судоми, як при незграбному письмі від руки що було раніше. Його ручка з пером пристрасно та палко пестила гладенький папір, пишучі охайними великими літерами – ГЕТЬ СТАРШОГО БРАТА ГЕТЬ СТАРШОГО БРАТА ГЕТЬ СТАРШОГО БРАТА ГЕТЬ СТАРШОГО БРАТА ГЕТЬ СТАРШОГО БРАТА

знову і знову, наповнюючи половину сторінки.

Він нічого не міг зробити з болючим відчуттям панічного страху. А це було абсурдно, адже написання цих конкретних слів було не небезпечніше ніж власне починати ведення щоденника, але на мить він відчув спокусу разом вирвати ці пописані сторінки та повністю відмовитися від цього задуму.

Він не зробив цього, хай там як, тому що він знав що це марно робити. Чи написав він ГЕТЬ СТАРШОГО БРАТА, чи ухилився від написання цього, не було ніякої різниці. Чи розпочав він ведення щоденника, чи не розпочав, не було ніякої різниці. Поліція Думок дістане його у будь-якому випадку. Він вчинив – все одно міг вчинити, навіть якщо його ручка ніколи не торкнулася б паперу – найсуттєвіший злочин , що є першоджерелом усіх злочинів. Думкозлочин, так вони називали це. Думкозлочин це була не та річ яку можна приховувати вічно. Ти міг вдало хитрувати та вивертатися якийсь час, навіть роками, але раніше чи пізніше вони все одно вистежать і схоплять тебе.

Це завжди траплялося вночі – арешти постійно проводилися уночі. Несподіваний різкий поштовх виривав тебе зі сну, жорстка долоня трусила тебе за плече, сліпуче світло різало твої очі, коло з жорстких облич стояло навколо ліжка. У переважній більшості випадків не було ніякого суду, ніяких звітів про арешт. Люди просто щезали, завжди протягом ночі. Твоє ім’я видаляли з усіх реєстрів, кожен запис про те що ти коли-небудь робив начисто стирався, в одну єдину мить саме твоє існування повністю заперечувалося, а згодом і забувалося повністю. Тебе було усунуто, знищено : ВИПАРОВАНО , як казали зазвичай.

На мить його охопила якась істерія. Він почав писати квапливими неохайними карлючками :

вони розстріляють мене і мені байдуже вони розстріляють мене у потилицю і мені байдуже геть старшого брата вони завжди стріляють у потилицю і мені байдуже геть старшого брата -

Він відкинувся назад на своєму стільці , трохи присоромивши сам себе, відклав ручку вбік. Наступної миті він жорстко здригнувся усім тілом. Грюкали у двері.

Вже ! Він сидів тихіше за мишу, даремно сподіваючись що хто б це не був він піде після першої та єдиної спроби. Але ні, грюкіт у двері повторився. Найгірша річ змушувати їх чекати. Його серце калатало немов барабан, але його обличчя, внаслідок тривалої звички, було швидше за все невиразним. Він звівся та пішов важкою ходою до дверей.