Слава ЗСУ!

- Я... я задумався. Згадав пожежу на минулому тижні й того чоловіка, чию бібліотеку ми спалили. Що з ним сталося?

- Він волав як несамовитий, і його відвезли до божевільні.

- Але ж він не божевільний!

- Кожен, хто вважає, що можна обдурити уряд і нас, божевільний.

- Я намагався уявити,- вів далі Монтег,- що відчуває людина в такій ситуації. От коли б, приміром, спалювали наші будинки й наші книжки?

- У нас немає книжок.

- А якби були?

- Може, у вас є?

Бітті повільно опустив і підвів повіки.

- Ні.- Монтег глянув поверх голови гравців на стіну, де висіли друковані на машинці списки заборонених книжок. їхні назви стрибали в полум\'ї, коли цілі віки щезали під ударами його сокири й палали, политі гасом - не водою! - зі шланга в його руках.- Ні.- І наче відчув легесенький доторк прохолодного вітру, що здійнявся у вентиляційній решітці вдома й війнув прохолодою йому в обличчя. Потім знову побачив самого себе в зеленому парку, де він розмовляв зі старим чоловіком, а в парку теж дув холодний вітер.

Монтег трохи повагався, а тоді мовив:

- Чи воно завше... чи завше було так, як тепер? Пожежні станції, наша робота? Тобто, я маю на оці, колись, давно-давно...

- Колись, давно-давно! - вигукнув Бітті.- Що це за балачки?

От я дурний,- подумав Монтег,- я ж сам себе виказую!

На минулій пожежі йому попала до рук книжка дитячих казок, він прочитав лише рядок у ній...

- Я хочу сказати,- провадив він,- що в давні часи, коли будівлі ще не були вогнетривкими...- Нараз йому здалося, ніби то не він промовляє ці слова, а чийсь інший, набагато молодший голос. Він тільки розтуляв [220] вуста, говорила ж за нього Кларіс Маклелен.- Хіба тоді пожежники не гасили пожеж, замість того, щоб розпалювати їх?

- Оце здорово! - Стоунмен і Блек разом вихопили з кишень пожежні статути й поклали перед Монтегом. Окрім правил, у них була вміщена коротка історія пожежних команд Америки. І Монтег прочитав добре знайомі рядки:

Правила

1. За сигналом тривоги виїжджати негайно.

2. Швидко розпалювати вогонь.

3. Усе спалювати дотла.

4. Негайно повертатися до пожежної станції.

5. Бути напоготові до нових сигналів тривоги.

Всі дивилися на Монтега. Він не ворухнувся.

Раптом пролунав сигнал тривоги.

Закалатав дзвін під стелею, відбиваючи належні двісті ударів. Чотири стільці миттю спорожніли. Карти снігопадом посипались на підлогу. Мідна жердина затремтіла. Люди зникли.

Монтег сидів. Унизу закашляв і ожив жовтогарячий дракон.

Монтег підвівся і, наче вві сні, спустився по жердині вниз.

Механічний пес підскочив у своїй буді, очі запалали зеленим вогнем.

- Монтег, ви забули шолом!

Він схопив шолом, що висів на стіні, вибіг, стрибнув у машину, і вона помчала, а нічний вітер розносив навсібіч виття сирени й могутній гуркіт металу.

Це був облуплений триповерховий будинок у старій частині міста. Йому було не менш як сто років, але свого часу його вкрили, як і решту будинків, вогнетривкою плівкою, і, здавалося, лише завдяки цій запобіжній шкаралупі він ще животів.