Слава ЗСУ!

У цієї книжки є пори, вона дихає. Вона має обличчя. П можна вивчати під мікроскопом. Крізь скло ви побачите життя, яке тече перед вами у всій своїй невичерпній розмаїтості. Що більше пор, то правдивіше зображено різнобічні сторони життя на квадратний дюйм паперу, то ху-дожніша книжка. Принаймні я визначаю саме так якість книжки. Подавати подробиці. Нові, свіжі подробиці. Справжні письменники тісно пов\'язані з життям. Пересічні лише ковзають по ньому. Погані - валтують його і залишають на поживу мухам. Отже, тепер вам ясно,- вів далі Фабер,- чому книжки викликають таку ненависть, чого їх так бояться? Вони показують пори на обличчі [258] життя. Тим, хто прагне спокою, хотілося б бачити лише воскові лиця, без пор, безволосі й невиразні. Ми живемо за таких часів, коли квіти намагаються живитися теж квітами, замість пити дощову вологу й соки родючого грунту. Та навіть фейєрверк своєю красою завдячує хімії землі! А ми собі вважаємо, ніби можемо жити й зростати, живитися квітами й фейєрверками, не завершуючи природного циклу, що повертає нас до дійсності. Чи знаєте ви міф про Геракла й Антея? Антей був велетнем, який мав непереборну силу, поки міцно стояв на землі. Але коли Геракл відірвав його від землі і підняв у повітря, Антей загинув. Це стосується і нас, жителів цього міста, цього часу,- або ж я зовсім божевільний. Отже, перша річ, якої нам бракує, це якість, тканина інформації.

- А друга?

- Дозвілля.

- Але в нас досить дозвілля!

- Так, дозвілля нам вистачає. Однак чи є в нас час думати? На що ви марнуєте свій вільний час? Або мчите в автомобілі зі швидкістю ста миль на годину, не маючи змоги думати ні про що, крім небезпеки, яка чигає на вас, або граєте в бездумні ігри, або сидите в кімнаті з чотиристінним телевізором, з яким не посперечаєшся. А чому? Тому, що телевізійні зображення - реальність. Ось вони перед вами, вони об\'ємні. Вони кажуть вам, що ви повинні думати, і втовкмачують вам це в голову. Отож вам і починає здаватися, ніби це правильно. Ви починаєте вірити, що це правильно. Вас так настирливо підштовхують до певних висновків, що ваш розум не встигає обуритись: Які дурниці!

- Тільки родичі - живі люди.

- Даруйте, що ви сказали?

- Моя дружина твердить, що книжки не така реальність, як вони.

- І слава богу. Ви можете закрити книжку і сказати їй: Почекай! Ви її володар. Але хто вас вирве з пазурів, що хапають вас, коли ви вмикаєте телевізорну вітальню? Вона ліпить з вас що завгодно. Це середовище теж реальне, як і довколишній світ. Воно перетворюється в істину, воно і є істина. Книжку можна перемогти силою розуму. Але при всіх моїх знаннях і скептицизмі я ніколи не насмілювався змагатися з симфонічним оркестром із ста інструментів, який реве з кольорових об\'ємних екранів [259] наших страхітливих віталень. Бачите, моя вітальня - це чотири звичайні тиньковані стіни. А цим,- Фабер показав два маленькі гумові корки,- я затикаю вуха, коли їду в метро.

- Зубна паста Денем... Вони не трудяться, не прядуть... - сказав Монтег, заплющивши очі.- А що далі? Чи допоможуть нам книжки?

- Тільки за умови, що буде третя необхідна для вас річ. Перша, як я вже згадував,- це якість наших знань. Друга - дозвілля, щоб засвоїти ці знання. А третя - право діяти на основі того, про що ми дізнались із взаємодії двох перших. Але я не певен, чи один старезний чоловік та один розчарований пожежник зможуть зробити щось путнє, коли справа зайшла надто далеко...