Слава ЗСУ!

- Людям не можна довіряти - ось що найжахливіше. Ви і я, хто ще?

- Хіба не залишилося таких професорів, як ото ви, колишніх письменників, істориків, мовознавців?

- Повмирали або дуже старі.

- Чим старіші, тим краще - менше привертають увагу. Адже ви багатьох знаєте. [261]

- Авжеж. Є багато акторів, які вже хтозна-скільки років не грали в п\'єсах Піранделло, Шоу, Шекспіра, бо ці п\'єси надто правдиво зображують життя. Можна було б використати їхній гнів. І благородне обурення істориків, які не написали жодного рядка за сорок останніх років. Правда, ми могли б створити школу наново і навчити людей мислити й читати.

- Так!

- Але все це краплина в морі. Вся наша культура мертва. Самий її кістяк слід перетворити - відлити в нову форму. Але це не так просто! Річ не в тому, щоб знову взяти в руки книжку, яку ти відклав півстоліття тому. Згадайте, що пожежники потрібні досить рідко. Люди самі перестали читати, з власної волі. Час від часу ви, пожежники, влаштовуєте для нас циркові вистави - підпалюєте будинки - і юрми людей збираються подивитися на вогонь, але все це лише інтермедія, вставний номер, і навряд чи на цьому все тримається. Охочих бунтувати за наших часів обмаль. А з тих небагатьох, що є, більшість легко залякати. Чи можете ви танцювати швидше за Білого клоуна, кричати голосніше за самого пана Трюкача і всіх родичів? Якщо так, то, певне, доможетеся свого. А взагалі, Монтег, ви таки дурень. Адже люди справді розважаються.

- І накладають на себе руки? І вбивають одне одного?

Поки вони розмовляли, над будинком мчали бомбардувальники, тримаючи курс на схід, і лише тепер співрозмовники помітили це й замовкли, прислухаючись до могутнього ревища реактивних двигунів, відчуваючи, як від нього все стрясається у них всередині.

- Потерпіть, Монтег. Ось буде війна - і всі наші родичі самі замовкнуть. Наша цивілізація мчить до загибелі. Відступіть, щоб вас не зачепило колесом.

- Але хтось мусить бути напоготові, аби відбудовувати все після вибуху?

- Хто? Ті, хто може цитувати Мільтона? Хто може сказати, що він пам\'ятає Софокла? Нагадувати тим, хто врятувався, що людина має й добрі риси? Та вони лише назбирають каменюк і заходяться жбурляти ними одне в одного! Йдіть додому, Монтег. Лягайте спати. Навіщо марнувати свої останні години на те, щоб кружляти по клітці й переконувати себе, що ти не білка в колесі?

- Отже, вам уже все байдуже?

- Ні, не байдуже,- я аж хворію через це. [262]

- І ви не допоможете мені?

- На добраніч, на добраніч.

Руки Монтега потяглися до Біблії. Він сам здивувався, що зробили його руки, а вони, мов дві живі істоти, перейняті одним поривом, раптом почали виривати сторінки. Відірвали титульну сторінку, перший аркуш, другий...

- Божевільний! Що ви робите?-Фабер підскочив, наче його вдарили. Він кинувся до Монтега, але той відштовхнув його. Руки Монтега й далі рвали книжку. Ще шість аркушів упали на підлогу. Монгет підняв їх і зім\'яв перед очима Фабера.

- Не треба, благаю, не треба! - закричав старий.

- А хто мені заборонить? Я пожежник. Я можу спалити вас.