Слава ЗСУ!

- Тримайте-но свої руки на очах у всіх, Монтег. Не те щоб ми вам не довіряли, але, знаєте...

Тепер уже всі зареготали.

- Добре,- вів далі Бітті,- криза минула, тепер усе  гаразд; заблудна вівця повернулася до отари. Ми всі свого часу блудили. Хай там що, а правда є правда, кричали ми. Ті, хто носить у собі благородні думки, не самотні, переконували ми самих себе. О мудрість, схована в живих співзвуччях,- як сказав сер Філіп Сідні (1). Але, з другого боку: Слова мов лист: якщо рясний - дарма шукають під ним плодів, бо їх нема,- сказав Александр Поп (2). Що ви про це думаєте, Монтег?

- Не знаю.

Обережно,- прошепотів Фабер з іншого, далекого світу.

- Або ще: Сп\'яніти можна від краплини знань. Коли ж наповниш келих без вагань і вип\'єш до останку все, до дна,- протверезієш ти від знань вина. Александр Поп. Ті самі Досліди. Це, здається, і вас стосується?

Монтег прикусив губу.

- Я вам скажу так,- мовив Бітті, дивлячись у карти й посміхаючись.- Ви саме і сп\'яніли від однієї краплини. Прочитали кілька рядків - і полізли на стінку. Бах-трах! Ви вже ладні висадити всесвіт, стинати голови, топтати ногами жінок і дітей, повалити владу. Я знаю, я через це пройшов.

- Зі мною все гаразд,- нервово сказав Монтег.

- Не червонійте. Я не глузую з вас, справді, ні. Знаєте, годину тому я бачив сон. Я ліг подрімати, й мені наснилося, що ми з вами гаряче сперечаємося про книжки. Ви аж кипіли з люті, сипали цитатами, а я спокійнісінько відбивав ваші наскоки. Влада,- казав я. А ви, цитуючи доктора Джонсона, відповідали: Знання сильніші за владу. Я вам: Гаразд, той самий Джонсон, любий мій хлопчику, казав: Божевільний той, хто прагне проміняти певність на невизначеність. Тримайтеся пожежників, Монтег. Решта - похмурий хаос!

Не слухайте його,- шепотів Фабер.- Він намагається заплутати вас. Він дуже слизький. Стережіться!

(1) Сідні Філіп (1554-1586)-англійський письменник.

(2) Поп Александр (1688-1744)-англійський поет. Тут ідеться про його поему Дослід про людину. [278]

Бітті хихикнув.

- Ви відповіли мені цитатою: Правда рано чи пізно виясниться; вбивства довго не можна приховувати! Я ж доброзичливо вигукнув: О боже, він і далі про свого коня! - Потім додав: - І диявол може іноді послатися на святе письмо. Ви кричали: Ми краще думаєм про дурня в пишних шатах, аніж про мудреця, якщо він не з багатих! А я лагідно шепотів: Не терпить правда, коли кричать про неї. Ви ж волали: В присутності убивці трупи кровоточать! А я відповідав, поплескавши вас по плечу: Невже я в вас збудив таку жадобу? Ви надсаджувалися: Знання - велика сила! Карлик на плечах велетня бачить далі за нього! А я спокійнісінько завершив суперечку, промовивши: Вважати метафору доказом, потік марнослів\'я джерелом істини, а себе оракулом - ця помилка властива всім нам,- як сказав колись містер Поль Валері (1).

Голова в Монтега запаморочилась. Йому здавалося, ніби його нещадно б\'ють по голові, очах, обличчю, плечах, по руках, безпорадно підведених угору. Йому хотілося кричати: Ні! Замовкніть, ви намагаєтеся все заплутати! Досить!

Тонкі пальці Бітті схопили Монтегове зап\'ястя.

- Господи, який пульс! Добре я вас підкрутив, Монтег? Серце калатає, наче на другий день після війни. Не чути лише сурм і дзвонів! Поговорімо ще? Мені подобається ваш збентежений вигляд. Я можу з вами балакати мовою суахілі, хінді, англійською літературною! Але це схоже на розмову з німим, чи не так, містере Віллі Шекспір?