Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > 451 градус за Фаренгейтом

Впала перша краплина дощу. Кларіс. Ще краплина. Мілдред. Ще одна. Дядько. Ще одна. Сьогоднішнє полум\'я. Одна. Кларіс. Друга. Мілдред. Третя. Дядько. Четверта. Полум\'я. Одна. Кларіс. Друга. Кларіс. Одна, друга, третя, четверта, п\'ята. Кларіс. Мілдред, дядько, полум\'я, снодійні таблетки, люди - паперові серветки, нема своїх облич, висякайся, зімни, кинь. Одна, друга, третя, одна, друга, третя! Дощ. Гроза. Дядьків сміх. Грім падає з неба. Світ вивергає зливу. Полум\'я бухкає вулканом. Усе кружляє, мчить бурхливим потоком, водяним ревучим смерчем назустріч ранку.

- Нічого більше не знаю,- промовив Монтег, поклавши в рот снодійну таблетку. Вона повільно розтала на язику.

Вранці о дев\'ятій Мілдред уже не було в ліжку.

Монтег квапливо встав,- серце шалено калатало,- пробіг через передпокій і зупинився на порозі кухні.

Грінки вистрибували із срібного тостера, павуча металева лапа підхоплювала їх і кидала в розтоплене масло.

Мілдред дивилась, як грінки падають до її тарілки. В її вухах щільно сиділи електронні бджоли й без угаву дзижчали. Нараз вона підвела голову, побачила Мон-тега й кивнула йому.

- Як ти себе почуваєш? - запитав він. За десять років користування радіовтулками черепашка Мілдред навчилася читати по губах. Вона знов кивнула, вклала свіжу скибку хліба в тостер. Той клацнув. [207]

Монтег сів.

- Ніяк не втямлю, чого це мені так хочеться їсти,- сказала дружина.

- Ти...

- Я страшенно голодна.

- Учора ввечері...- знову почав він.

- Я погано спала. Жахливо почуваю себе,- мовила вона.- Господи, як хочеться їсти! Ніяк не збагну, чому...

Вона неуважно дивилася на його губи.

- Що було вчора?

- Хіба ти не пам\'ятаєш?

- А що? Була пиятика, чи що? Я ніби з похмілля. Боже, яка я голодна! А хто в нас був?

- Кілька чоловік,- відповів він.

- Так я й думала.- Мілдред прожувала грінку.- Болить шлунок, а їсти хочеться страшенно. Сподіваюсь, я вчора не наробила дурниць?

- Ні,- тихо відповів Монтег.

Тостер простяг йому павучою лапою просякнуту маслом грінку. Він вдячно взяв її.

- У тебе теж поганенький вигляд,- зауважила дружина.

У другій половині дня йшов дощ, весь світ ніби за-тягло тьмяно-сірою запоною. Монтег стояв у передпокої, пришпилюючи до куртки значок, на якому палала жовтогаряча саламандра, а потім довго й замислено дивився на вентиляційну решітку. Його дружина, одірвавшись од п\'єси, яку читала в телевізорній кімнаті, зиркнула на нього.

- Чи ти ба! - мовила вона.- Чоловік думає!

- Так,- відказав Монтег.- Я хотів поговорити з тобою.- Він помовчав.- Учора ти випила всі таблетки з цієї пляшечки.

- Не може бути,- здивовано відповіла вона.

- Пляшечка порожня.

- Та не могла я цього зробити! Навіщо? - повторила дружина.

- Може, ти проковтнула дві, а потім забула і взяла ще дві, знов забула й прийняла ще дві, а вже тоді, одурманена, ковтала одну за одною, аж поки проковтнула тридцять чи сорок - усі, скільки їх було в пляшечці.

Попередня
-= 8 =-
Наступна
Коментувати тут. Постів 20.


Останній коментар

  12.02.2017

а що означають числа[ ... ]?


  09.06.2016

Жаль, що скорочено(


anonymous7108 07.07.2015

норм книжка


Додати коментар