Слава ЗСУ!

Дареон теж знав ці пісні. Коли з моря піднялися блідо сірі вершини Скагоса, він приєднався до стоявшого на носі Сему.

- З ласки богів ми можемо побачити єдинорога.

- З ласки капітана ми так близько не підійдемо. Тут зрадницькі течії і камені, здатні розколоти корабель навпіл, як яйце. Тільки Ліллі не кажи - їй і так страшно.

- Не знаю вже, хто з них більше реве - вона або її щеня. Він замовкає, тільки коли вона суне йому груди, але тоді вона сама приймається вити.

Сем це теж помітив.

- Може, хлопчик робить їй боляче, - примирливо мовив він. - Якщо в нього зубки ріжуться...

Дареон одним пальцем витягнув з лютні глузливий звук.

- Я думав, здичавілі - сміливий народ.

- Вона теж смілива, - не поступався Сем, хоча і він, по правді сказати, ніколи не бачив її в такому жалюгідному стані. Вона намагалася ховати обличчя і не виходила на світ, але він помічав, що очі у неї завжди червоні, а щоки вологі від сліз. На його питання, що з нею, вона тільки трясла головою, надаючи йому можливість самому здогадуватися. - Просто її море лякає. До Стіни вона тільки й знала, що Замок Крастера та ліс навколо. Навряд чи їй доводилося відлучатися хоча б на пів ліги від місця, де вона народилася. Річки і струмки їй знайомі, але озер вона не бачила ніколи, про море і говорити нічого... от вона і боїться.

- Ми і землю то ні разу не втрачали з поля зору.

- Це у нас ще попереду, - невесело промовив Сем.

- Ну, вже Смертоносний солоної водиці не повинен боятися.

- Я й не боюся, - збрехав Сем, - але Ліллі... Ти ось заспівав би їй колискову, дитина, дивись, і заснула б.

- Нехай спершу вставить затичку йому в зад, - скривився Дареон. - Сил моїх немає це нюхати.

Назавтра небо ще більше нахмурилось, і пішов дощ.

- Ходімо вниз, там хоча б сухо, - запропонував Сем Ейємону, але старий мейстер відповів з посмішкою:

- Мені подобається, коли дощ мочить обличчя, Сем. Це як сльози. Побудемо ще трохи, прошу тебе. Я так давно не плакав і забув, як це буває.

Якщо вже старезний мейстер не побажав йти з палуби, Сему мимоволі довелося залишитися. Він цілу годину простирчав поруч зі старцем, загорнувшись у свій плащ, і промок до кісток. Ейємон ж, здавалося, не помічав нічого. Сем, якось затуляючи його від вітру, чекав, що старий ось ось попроситься вниз, але той не просився.

- Давайте все-таки спустимося, - не витримав Сем, коли на сході зарокотав грім. Ейємон не відповів, і Сем зрозумів, що старий просто спить. - Мейстер, - він обережно потряс його за плече, - прокиньтеся.

Білі сліпі очі відкрилися.

- Ег? - Дощ струмував у нього по щоках. - Знаєш, Ег, мені приснилося, що я постарів.

Сем, не знаючи, як бути, підхопив мейстера на руки і поніс униз. Силою він ніколи не міг похвалитися, а промоклий одяг робив мейстера вдвічі важче, проте той і тепер важив не більше маленької дитини.

Коли Сем з мейстером на руках втиснувся в каюту, виявилося, що всі свічки там догоріли. Ліллі і не думала їх запалювати. Маля спало, а вона, згорнувшись калачиком у кутку, тихо плакала під великим чорним плащем, який їй дав Сем.

- Ану но допоможи мені, - звернувся він до неї. - Треба розтерти і зігріти його.

Вона піднялася відразу, не змушуючи себе просити. Удвох вони роздягли мейстера і вкрили його купою хутра. Він був весь холодний і липкий на дотик.

- Ляж поруч та обійми його, - сказав Сем. - Зігрій його своїм тілом. - Вона і цьому підкорилася, шморгаючи носом, але не промовила ні слова. - А Дареон де? Разом нам буде тепліше. - Сем зібрався піти нагору за співаком, але тут палуба здибилася і пішла у нього з під ніг. Ліллі заголосила, Сем брязнув на підлогу, дитина прокинулася і заволала.

Не встиг він звестися, корабель знову перевалився з хвилі на хвилю. Ліллі жбурнуло Сему в обійми, і вона вчепилася в нього, що він ледве міг дихати.

- Не бійся, - сказав він. - Подумаєш, шторм. Коли небудь синові будеш розповідати, як ви пливли по морю. - Але вона лише встромила нігті йому в плече, вся здригаючись від бурхливих сліз. Що б він не говорив, їй тільки гірше стає. Вона тулилася до нього, що він збудився, незважаючи ні на що. Йому стало соромно, але Ліллі як ніби нічого й не відчувала, лише тулилася до нього ще міцніше.

Так воно з тих пір і пішло. Сонця вони більше не бачили. Сірі дні чергувалися з непроглядно чорними ночами, якщо тільки над Скагосом не виблискувала блискавка. Всі зголодніли, але їсти не могли. Капітан, щоб підкріпити веслярів, відкрив бочку вогняного вина. Сем теж спробував. Вогненні змії проповзли йому в глотку і обпекли груди. Дареон швидко пристрастився до цього пійла і тверезий бував рідко.