Слава ЗСУ!

- На твоєму? - засміявся Віктаріон. - Та ти ніяк п'яна дівчино? Сідай. Я щось не помітив біля берега твого «Чорного вітру».

- Я причалив у замку Норна Гудбразера і проїхала через острів верхи. - Вона сіла на стілець і, не спитавши, взяла собі чашу Нута Цирульника. Нут, давно вже впавший хмільною головою на стіл, нічого на це не відповів. - Хто тепер тримає Рів?

- Ральф Кеннінг. Після загибелі Молодого Вовка нам докучають одні болотні дияволи.

- Старки - не єдині північани. Залізний Трон призначив господаря Дредфорта Захисником Півночі.

- Будеш мене вчити військовій справі? Я бився з ворогами, коли ти ще смоктала груди.

- І терпів поразку. - Вона піднесла чашу до губ. Віктаріон не любив, коли йому нагадували про Світлі острови.

- Кожен повинен програти битву в юності, щоб не програти війну в старості. Сподіваюся, ти не збираєшся заявляти про свої права.

- А якщо збираюся, то що? - із зухвалою посмішкою запитала вона.

- Тут багато хто пам'ятає, як ти плавала голяка в морі і грала в ляльки.

- Я і з сокирами грала.

- Це вірно, - визнав він, - але жінці потрібен чоловік, а не трон. Ставши королем, я знайду тобі пару.

- Як ти добрий дядечку. Підшукаю тобі гарну дружину, коли я стану королевою?

- Я невдачливий у шлюбі. Давно ти тут?

- Так давно, що встигла помітити: дядько Мокроголовий пробудив тих, кого й не очікував. Драми збираються заявити про себе, а Тарл Тричітонувший ніби казав, що Марон Вольмарк - законний спадкоємець по чорній лінії.

- Королем повинен бути кракен.

- Вороняче Око - кракен, і старший брат йде попереду молодшого. - Але я, - Вона присунулася ближче, - як рідна дочка короля Бейлона йду попереду вас обох. Вислухай мене, дядечку...

Договорити їй перешкодила раптова тиша. Спів замовк, Маленький Ленвуд Тауні опустив свою скрипку, навіть ножі і миски перестали стукати.

До намету увійшли ще з дюжину чоловік. Віктаріон впізнав Сушеного Джона Майра, Торвольда Бурий Зуб, Лукаса Лівшу Кодда. Гермунд Ботльов схрестив руки на позолоченому панцирі, який зняв з Ланістерського капітана під час першого заколоту Бейлона. Поруч з ним стояв Орквуд з Оркмонта. Позаду виднілися Стонхенд, Квеллон Хамбл, Рудий Весляр з вогняними косами, Ральф Шеперд, Ральф з Лордпорта, Кварл Невільник.

І Вороняче Око, Еурон Грейджой.

Мало ж він змінився з того дня , коли посміявся наді мною і пішов , подумав Віктаріон. Еурон, найкрасивіший з синів лорда Квеллона, анітрохи не помарнів за три роки вигнання: волосся таке чорне, як опівнічне море, без єдиного білого гребінця, бліде обличчя з акуратною темною борідкою все таке ж гладке. На лівому оці чорна шкіряна наліпка, але праве голубіє, як літнє небо, і посміхається.

- Вороняче Око, - промовив Віктаріон.

- Король Вороняче Око, братику. - Губи Еурона при світлі ламп здавалися темними, майже синіми.

- Короля обере віче, - сказав, підвівшись, Мокроголовий. - Ні один безбожник...

- Не може сидіти на Морському Троні. Як же, як же. - Еурон оглянув намет. - Останнім часом я, до речі, частенько сидів на Морському Троні, і ніхто з богів не перешкоджав мені. Є людина, яка знає їх краще, ніж я? Кінські боги, боги вогню, золоті боги з очима з дорогоцінних каменів, боги, вирізані з кедра або з гірських круч, незримі боги... Я знаю їх усіх. Я бачив, як люди прибирають їх квітковими гірляндами і ллють на їх честь кров козлів, биків і малих дітей. Я чув, як їм підносять молитви на півсотні різних говірок. Зціли мою відсохшу ногу, примусь мене полюбити дівчину, дай мені здорового сина. Спаси мене, допоможи мені, зроби мене багатим... захисти мене! Від ворогів, від нічного мороку, від кольок в животі, від степових кхалів, від работоргівців, від лютих найманців. Захисти від «Мовчазної». - Еурон засміявся. - Безбожник? Досить тобі, Ейєрон. Я найпобожніший з усіх мореплавців. Ти служиш одному богу, а я служив десяти тисячам. Від Іба до Асшаю люди моляться, побачивши мої вітрила.

- Вони моляться деревам, - заперечив жрець, погрожуючи костистим перстом, - золотим ідолам і чудищам з цапиними головами. Неправдивим богам.

- Саме так, - підхопив Еурон, - за це я їх і вбиваю. Я проливаю їх кров в море і посіваю їх верескливих баб моїм насінням. Зрозуміло, що їхні божки помилкові, раз вони не заважають мені це робити. В благочесті я навіть перевершив тебе, Ейєрон. Мабуть, це тобі треба стати на коліна і просити мого благословення.

Рудий Весляр голосно засміявся, почувши це, і інші приєднались до нього.

- Дурні, - сказав жрець, - сліпі й невільники, ось ви хто. Не бачите хіба, хто стоїть перед вами?