Слава ЗСУ!

Заступники Аші і Віктаріона розступилися. Жрець зробив крок назад, спершись рукою на холодне ребро Нагги. Еурон, ставши на порозі володінь Сірого Короля, звернув своє усміхнене око до капітанів і королів, але жерцеві бачилося і інше його око, те, яке Еурон ховав.

- Залізні Люди, - сказав Вороняче Око, - ви чули, як каже мій ріг. Тепер вислухайте мене. Я брат Бейлона, старший з живих синів Квеллона. В моїх жилах тече кров лорда Викона і Старого Кракена, мандрувати ж мені довелося далі, ніж їм обом. Лише один з нині живих кракенів ніколи не зазнававший поразки. Лише один ніколи не згинав коліна. Лише один дійшов до Асшаю через Край Тіней, де бачив чудеса і жахи, які не піддаються уяві...

- Якщо тобі так сподобалося там, йди назад, - крикнув рожевощокий Кварл Дівиця, один із заступників Аші.

Вороняче Око не зглянувся до відповіді.

- Мій молодший брат хоче завершити війну Бейлона і взяти Північ. Моя дорога племінниця обіцяє нам мир та соснові шишки. - Темні до синяви губи повикривлялися в усмішці. - Аша воліє перемогу ніж поразку, Віктаріон мріє про королівство замість жалюгідних клаптиків землі. Зі мною ви отримаєте і те, й інше.

Ви прозвали мене Воронячим Оком, а у кого ж око гостріше, ніж у ворони? Після кожної битви круки злітаються сотнями і тисячами на трупи вбитих. Смерть вони бачать здалеку. Я бачу і кажу вам, що Вестерос скоро загине, і ті, хто піде за мною, будуть бенкетувати до кінця своїх днів.

Ми, Залізні Люди, що колись були завоюовниками. Чутка про нас гриміла всюди, де чувся шум прибою. Брат пропонує вам задовольнятися холодними і похмурими землями, племінниця обіцяє і того менше... я ж дам вам Ланніспорт, Хайгарден, Бор, Староміст. Дам Простір і річкові землі, Королівський і Дощовий ліс, Дорн і Марки, Місячні гори і Долину Аррен, Тарт і Ступню. Вестерос буде наш цілком! - Він кинув погляд на жерця. - До більшої слави Потонулого Бога, само собою.

Навіть Ейєрона захопила на мить ця смілива мова. Коли жрець вперше побачив червону комету на небі, ним заволоділа та ж мрія. Ми пройдемо по зелених землях вогнем і мечем , несучи загибель сімом богам і білим деревам...

- Вороняче Око, - подала голос Аша, - ти залишив свій розум в Асшаї? Якщо ми не здатні утримати Північ - а ми не здатні, - як ми можемо завоювати всі Сім Королівств?

- Таке вже бувало. Хіба батько не вчив тебе історії? Можна подумати, Віктаріон, що дочка нашаго брата ніколи не чула про Ейєгона Завойовника.

- При чому він тут, Ейєгон? - Віктаріон схрестив руки на одягнених в кольчугу грудях.

- Я знайома з історією не гірше тебе, Вороняче Око, - сказала Вона. - Ейєгон Таргарієн завоював Вестерос з допомогою драконів.

- Ми зробимо те ж саме, - заявив Еурон. - Цей ріг я знайшов в димлячих руїнах Валірії, куди ніхто не смів ступити, крім мене. Ви чули його голос і відчули на собі його силу. Це драконівський ріг, а червоне золото і Валірійська сталь, якими він обкований, пописані заклинаннями. В такі роги сурмили повелителі драконів, поки Рок не змів їх з лиця землі. З цим рогом, Залізні Люди, я подчиню драконів собі.

- Краще б ти завів ріг, щоб скликати до себе кіз, - розсміялася Аша. - Драконів більше не існує.

- Знову таки помиляєшся, дівчинка. На світі є три дракона, і я знаю, де їх знайти. Хіба це не варто корони з плавця?

- ЕУРОН! - крикнув Лукас Лівша Кодд.

- ЕУРОН! ВОРОНЯЧЕ ОКО! ЕУРОН! - вигукнув Рудий Весляр.

Німі і черномазі з «Мовчазний» розкрили скрині Еурона і висипали дари. Жрець почув голос Гото Харло, набравші повні руки золота; до нього приєдналися Горольд Гудбразер і Ерік Молотобоєць.

- ЕУРОН! ЕУРОН! ЕУРОН! - Крик розростався, переходячи в рев. - ЕУРОН! ВОРОНЯЧЕ ОКО! ЕУРОН КОРОЛЬ! - Точно сам Штормовий Бог віщав з грозових хмар над пагорбом Нагги: - ЕУРОН! ЕУРОН! ЕУРОН!

Навіть жрець часом сумнівається. Навіть пророка часом відвідує жах. Ейєрон Мокроголовий більше не знаходив у собі бога. В громі голосів, що вигукували ім'я його брата, йому чувся скрегіт поржавілих дверних петель.

БРІЄНА

На схід від Дівочого ставка здіймалися дикі пагорби, і сіро-зелені сосни стояли на них стовбур до стовбура, як солдати.

Дік Пройдисвіт сказав, що по березі моря їхати коротше і легше всього, тому вони майже не втрачали затоку з виду. Прибережні містечка і села ставали все менше і траплялися все рідше. Відшукавши ближче до ночі готель, Брієна брала собі і Подрику окрему кімнату, а Діка відсилала спати разом з іншими постояльцями.

- В одному ліжку спати дешевше, міледі, - в черговий раз завів Дік. - Можете покласти між нами свій меч. Старий Дік нешкідливий хлопець, як галантний лицар і кришталево чесний.