Слава ЗСУ!

- Щось мутноватий твій кристал, - зауважила на це Брієна.

- Якщо побоюєтеся спати зі мною поруч, я і на підлозі можу задрімати.

- Не на моїй.

- Можна подумати, ви ні на гріш мені не довіряєте, - образився Дік.

- Довіру, як і золото, треба ще заслужити.

- Як знаєте, але на півночі, де і дороги немає, вам мимоволі доведеться довіритися Діку. Я міг би пригрозити вам мечем і зажадати своє золото - хто б мені завадив?

- У тебе нема меча. А у мене є.

Вона закрила двері в нього перед носом і прислухалась, поки не переконалася, що він пішов. Дік Креб при всій своїй пройдисвітості не Джеймі Ланістер, не Скажена Миша і навіть не Хамфрі Вагстафф. Він худий від постійного недоїдання, з обладунків у нього тільки пом'ятий напівшлем з плямами іржі, а замість меча старий щербатий кинджал. Коли вона не спить, їй нема чого його боятися.

- Подрик, - сказала вона, - готелі скоро закінчаться, і доведеться нам ночувати під відкритим небом. Нашому провідникові я не довіряю. Будеш мене охороняти, поки я сплю?

- Вночі, міледі? Сір. - Подрик задумався. - У мене меч є. Нехай тільки Креб вас зачепить, я його враз вб'ю.

- Ні. Не здумай з ним битися. Я прошу тільки посторожить мене і розбудити, якщо він почне вести себе підозріло. Я відразу прокинуся, ось побачиш.

КрЕб показав себе в правдивому світлі на наступний же день, коли вони зупинилися напоїти коней. Відійшовши в кущі і присівши, Брієна почула голос Подрика:

- Ти що це? А ну перестань.

Упоравши зі своєю справою, вона натягнула бриджі, вийшла на дорогу і побачила Діка, обтрушуючого борошно з рук.

- У моїх сумках драконів ти не знайдеш, - сказала вона йому. - Я ношу золото при собі. - Частина зберігалася в гаманці у неї на поясі, інші в пришитих всередині кишенях. Товстий кошель в сідельній сумці був набитий мідяками різного виду... і борошном, щоб здаватися ще товще. Борошном Брієна запаслася у кухаря «Сім мечів», коли їхала з Синього Дола.

- Дік нічого поганого не замишляв, міледі. - Він розчепірив вимазані в борошні пальці, показуючи, що беззбройний. - Хотів тільки подивитися, чи правда у вас є дракони. На світі стільки шахраїв, всі так і норовлять надути чесну чоловіка. Це я не про вас, ви не думайте.

Брієна сподівалася, що провідником він виявиться більш умілим, ніж злодієм.

- Гаразд, поїхали далі.

В дорозі Дік часто співав, але жодної пісні не доводив до кінця, висмикуючи шматок звідси, шматок звідти. Брієна підозрювала, що він хоче її зачарувати і приспати її пильність. Часом він умовляв їх з Подриком заспівати разом з ним, але хлопчина соромився, а Брієна не піддавалася на вмовляння. «Ти хіба не співала для свого батька? - запитала її якось леді Кейтлін в Ріверрані. - А для Ренлі?» Ні, Брієна не співала, хоча їй хотілося... дуже хотілося... Якщо Дік не співав, він теревенив, розповідаючи різні історії про Роздвоєний Пазур. Там в кожній Долині свій лорд, говорив він, і об'єднує їх тільки одне - недовіра до чужинців. Кров Перших Людей там дуже густа.

- Андали хотіли взяти Роздвоєний Кіготь, але ми їх топили в болотах і пускали їм кров в Долинах. Але те, що їх сини не могли зробити мечами, їх гарні дочки зробили поцілунками. Дівчат видавали заміж у нескорені дома, ось так то.

Взяти Роздвоєний Кіготь під свою руку намагалися і Даркліни, синедольські королі, і Моутони з Дівочого Ставка, і пихаті Селтигарі з Крабового острова. Але жителі півострова знали свої ліси і болота куди краще всіх пришельців, а якщо їх дуже вже притискали, переховувалися в печерах, сотами пронизивавші тамтешні пагорби. Коли завойовники довго не приходили, вони билися один з одним. Кровна ворожнеча між родинами була глибока і темна, немов їх болота. Часом якийсь героїчний чоловік встановлював на мису мир, але це тривало лише поки жив сам миротворець. В історії залишилися лорд Люсифер Харді, брати Брюн, Старий Костолом, але Креби перевершували всіх. Дік відмовлявся вірити, що Брієна ніколи не чула про сіра Кларенса Креба і його подвиги.

- Навіщо ж мені брехати? - заперечила вона. - В кожному місці є свої власні герої. Там, звідки я родом, співають про сіра Галладона з Морна, лицарі без докору.

- Який ще Галладон? Вперше чую. Чим він прославився таким?

- За його доблесть і благородство сама небесна Діва перейнялася любов'ю до нього і подарувала лицарю чарівний меч. Клинок називався Правосудна Діва. Жоден інший меч не міг встояти проти неї, ні один щит не витримував її поцілунку. Сір Галладон носив Правосудну Діву з гордістю, але оголив її лише тричі. Він не бажав битися нею проти смертних, бо її міць всякий бій зробила б нечесним.