Слава ЗСУ!

- А ось тут хтось недавно пройшов, - насторожилася Брієна.

- Ваш дурень зі своїми красунями. Що я вам казав? Санса? Брієні слабо вірилося в це. Навіть такий п'яничка, як Донтос Холлард, навряд чи притягнув би її в це богами забуте місце. Руїни вселяли в Брієну якесь невиразне занепокоєння. Санси вона тут не знайде, але подивитися все таки треба. Тут побував хтось, явно бажавший сховатися.

- Ходімо зі мною, Креб, - сказала вона, - а ти, Подрик, постережи коней.

- Я теж хочу піти. Я зброєносець і можу битися.

- Тому я й хочу, щоб ти залишився. Раптом в лісі розбійники є - не можна ж кидати коней без нагляду.

Подрик підчепив ногою камінчик.

- Ну, як скажете.

Брієна, пробравшись крізь ожину, потягнула за іржаве кільце. Хвіртка розлючено заверещала і відкрилася з великим трудом. Від цього крику шкіра Брієни покрилася мурашками. Вона дістала меч - кольчуга і варена шкіра не здавалися їй більше надійним захистом.

- Вперед, міледі, - поквапив її Дік Пройдисвіт. - Чого забарилися? Старий Креб вже тисячу років як помер.

Справді, чого вона чекає? Не будь дурепою, Брієно. Там, всередині, колишеться море, пробивше товщу скелі. Це справді схоже на шепіт - можна уявити собі, як голови стоять на полицях і базікають одна з одною. «Даремно я не скористався своїм чарівним мечем, - каже одна. - Ох, даремно».

- Подрик, - гукнула Брієна. - Там у мене в ковдрі загорнутий меч - принеси но його сюди.

- Зараз, сір. Міледі, - сказав хлопчик і втік.

- Меч? - Дік почухав за вухом. - Ви ж його в руці тримайте - навіщо вам ще один?

- Це для тебе. - Брієна і подала його Кребу рукояттю вперед.

- Ні, правда? - Дік нерішуче простягнув руку, немов побоюючись укусу. - Недовірлива леді дає старому Діку меч?

- Ти хоч вмієш ним користуватися?

- Я Креб. - Він вихопив у неї меч. - У мені тече кров старого сіра Кларенса. - Він зі свистом розітнув повітря і посміхнувся. - Лорда, як кажуть, робить меч.

Повернувся Подрик, несучи Вірного Клятві дбайливо, як дитину. Дік присвиснув при вигляді розкішних піхов з левиними головами, але замовк, коли Брієна оголила клинок. Навіть в повітрі він звучав різкіше, ніж звичайний меч.

- За мною, - сказала вона Кребу і боком, пригнувши голову, пролізла у хвіртку.

Перед нею тягнувся заросший двір. Зліва знаходились ворота і якась обвалившася будова - повинно бути, стайня. В стійлах, пробиваючи побурівший солом'яний дах, росли молоді дерева. Праворуч гнилі дерев'яні сходи вели не в темницю, не то в льох. На місці головної будівлі валялися камінці, зелені та пурпурові від густого моху. Всюди стояли шеренгами гвардійські сосни, між якими, як білиця затворниця, затесалося бліде молоде чар древо. За його темно червоним листям в проломі стіни виднілися небо, море... і залишки багаття.

Незамовкаючий шепіт наповнював вуха. Брієна, ставши на коліна біля кострища, понюхала обгорілу хворостину, поворошила попіл. Вогонь горів тут не далі як минулої ночі - Може, хтось намагався подати сигнал проходячому кораблю.

- ЕЕЕЕЕЕй, - закричав Дік, - є тут хто?

- Тихо, - смикнула його Брієна.

- Може, там хтось ховається і не вирішується здатися. - Він підійшов до східців, що вели вниз, заглянув в темряву і знову покликав: - ЕЕЕЕЕЕЕЕй, є хто внизу?

Одне деревце захиталося, і з кущів вискочив чоловік, такий брудний, точно весь цей час сидів прямо в землі. У руці він стискав зламаний меч, але Брієна вразило не це, а його обличчя з маленькими оченятами і плоским широким носом.

Друзі його називали Піг - або Свин.

Після цього все стало відбуватися дуже швидко. З колодязя безшумно, як змія, ковзаючи по мокрому листі, виліз другий чоловік - з коротким, товстим метальним списом, в напівшлемі, обмотаному брудним шматком червоного шовку. Брієна і його впізнала. Позаду неї, з червоного листя на дереві, висунулася ще одна голова.

- А ось вам і ваш дурень, - задерши голову, сказав Креб.

- Дік, - скрикнула вона, - до мене.

Шагвелл, гегочучи, звалився з чардерева. Його ковпак від бруду майже втратив свою строкатість, а замість тріскачки він озброївся кистенем - трьома шипастими кулями, приробленими ланцюгом до дерев'яної рукоятки. Шагвелл махнув ним низом, і одне з колін Креба перетворилося в фонтан з кісток і крові.

- Сміхота, - крякнув блазень. Меч, який дала Діку Брієна, полетів кудись у бур'ян. Креб корчився на землі, кричачи і тримаючись за скалічену ногу. - Дивіться, це ж контрабандист Дік, який намалював нам карту. Ти пройшов весь цей шлях, щоб повернути нам золото?

- Ой, не треба, - голосив Дік, - ой, нога...