Слава ЗСУ!

- Тримайте його, - заревів Арео Хотах. - Не дайте піти!

Мірцелла теж лежала на землі, з плачем закриваючи обличчя руками, і між її пальців струменіла кров. Аріанна не розуміла, в чому справа. Одні солдати сідали на коней, інші скупчилися навколо змовників, але все це не мало сенсу. Вона просто спить, і їй сниться страшний кривавий сон. Не може таке відбуватися наяву. Зараз вона прокинеться і посміється над своїми нічними жахами.

Коли їй стали пов'язувати руки за спиною, вона не пручалася. Один з гвардійців, одягнений в кольори її батька, ривком підняв принцесу на ноги, інший дістав з-за халяви метальний ніж - подарунок кузини Ним.

Арео Хотах, насупившись, взяв його у солдата.

- Принц наказав мені повернути вас у Сонячний Спис. - Кров Аріса Окхарта оббризкала його щоки і лоб. - Вибачте великодушно, маленька принцеса.

- Як він дізнався? - Аріанна підняла до нього залите сльозами обличчя. - Я була дуже обережна. Як він дізнався?

- Хтось проговорився, - знизав плечима Хотах. - Хтось завжди проговорюється.

АР’Я

Кожну ніч перед сном вона бурмотіла в подушку свою молитву:

- Сір Григір, Дансен, Рафф Красень, сір Ілин, сір Меррин, королева Серсея. - Імена Фреїв з переправи вона б теж додала до переліку, якщо б знала їх. Але коли-небудь вона дізнається і вб'є їх усіх.

Виявилося, однак, що в Чорно Білому Домі помічають всі шепоти, навіть самі тихі.

- Дитя, - запитав якось добрий чоловік, - чиї це імена шепочеш ти по ночах?

- Нічиї.

- Ти брешеш. Всі люди брешуть, тому що бояться. Одні постійно, інші - лише зрідка. Деякі брешуть лише в чомусь одному і повторюють це так часто, що самі починають вірити в свою брехню... хоча маленька частинка їх душ знає, що вони брешуть, і це відбивається у них на обличчі. Скажи мені, чиї це імена.

Ар’я прикусила губу.

- Не важливо чиї.

- Ні важливо, - наполягав він. - Скажи.

Скажи , або опинишся на вулиці , почулося їй в його голосі.

- Це люди, яких я ненавиджу. Я бажаю їм смерті.

- Ми чуємо багато таких молитов в цьому будинку.

- Я знаю. - Завдяки Якену Хгару її бажання збулося тричі. Варто було тільки шепнути...

- Ти тому і прийшла до нас? - продовжував добрий чоловік. - Прийшла навчитися нашій майстерності, щоб убити ненависних тобі людей?

Ар’я не знала, як на це відповісти.

- Може бути.

- Тоді ти прийшла не в те місце. Не ти вирішуєш, кому жити, а кому вмирати. Це в руках Багатоликого. Ми лише слуги його, поклявшіся виконувати волю бога.

- Так? - Ар’я оглянула статуї, біля ніг яких мерехтіли свічки. - Який з них він?

- Всі з них.

Він так і не назвав їй свого імені, і дівчинка привид теж - ота худенька з великими очима, що нагадувала їй іншу маленьку дівчинку, Ласку. Вона і Ар’я жили в підвалі. Там же містилися троє послушників, двоє слуг і кухарка Умма. Ця жінка любила поговорити за роботою, але Ар’я не розуміла жодного слова з її балаканини. В інших імен не було, або вони просто не хотіли говорити, як їх звуть. Один слуга був дуже старий, зігнутий у три погибелі, в іншого, краснолицего, волосся росли з вух. Вона думала, що вони обидва німі, поки не почула, як вони моляться. З послушників найстарший здавався ровесником її батька, двоє інших були трохи старше Санси, колишньої її сестри. Всі вони носили одяг, чорну з лівого боку і білу з правого, капюшонів їм не належало. У доброго чоловіка і примари дівчинки все було навпаки: праворуч чорне, ліворуч біле. Ар’ї дали одяг слуги - сорочку з нефарбованої вовни, мішкуваті штани, полотняні підштаники і ганчіркові черевики.

Добрий чоловік, єдиний, хто знав спільну мову щодня запитував її:

- Хто ти?

- Ніхто, - відповідала вона, колишня колись Ар’я з дому Старкив, Ар’я Надоїда, Ар’я Коняка. І ще Аррі, Ласка, Голубка, Солинка, чашниця Нен, сіра миша, вівця, примара Харренхолла... але все це не насправді. В глибині душі вона Ар’я з Вінтерфелла, дочка лорда Еддарда Старка і леді Кейтлін, у якої були колись брати Робб, Бран і Рікон, сестра Санса, лютововчиця Німерія, зведений брат Джон Сноу. Там, в глибині душі, вона хтось... але йому не така відповідь потрібна.

З іншими вона за незнання їх мови говорити не могла, але вслухалася в їх мову і повторювала запам'яталіся слова. Наймолодший послушник, незважаючи на свою сліпоту, спостерігав за свічками. Він обходив храм у своїх м'яких туфлях, серед бурмотіння старух, що кожен день ходили сюди молитися. Зір не треба було йому, щоб дізнатися, яка з свічок згасла. «Він керується запахом, - пояснив Ар’ї добрий чоловік, - притому над палаючими свічками повітря тепліше». Закрий очі, запропонував він їй, і спробуй сама.