Слава ЗСУ!

- Нехай спробує, - гнівно спалахнула дівчинка. - Я скажу братові, і він уб'є її. - Вона і тоді не зупинилася, вперта, - адже у неї залишилося ще одне, останнє, питання. - У нас з королем будуть діти?

- Так-так. У нього шістнадцять, у тебе троє.

Цього Серсея не зрозуміла. Порізаний палець болів, кров капала на килим. Як же це можливо? - вона хотіла запитати, але питання всі вийшли.

Стара, однак, ще не закінчила з нею.

- Золоті корони для всіх трьох, золоті савани. А коли ти потонеш в сльозах, прийде валонкар, і закриє руки на твоєму білому горлі, і видавить з тебе життя.

Пророкування не сподобалося дівчинці.

- Який ще валонкар? Чудовисько з казки? Брехуха, бридка жаба, смердюча стара дикунка! Жодному твоєму слову не вірю. Підемо, Мелара, нічого слухати її балаканину.

Вона потягнула Мелару за руку, але та вирвалася.

- Я теж хочу задати свої три питання, - заявила вона і випалила: - Вийду я заміж за Джеймі?

Дурепа. Королева і тепер відчувала гнів, згадуючи про це. Джеймі навіть не знав, що вона є на світі. В ту пору для брата Серсеї в житті існували тільки мечі, собаки і коні... і сама Серсея, сестра близнюк.

- Ні за Джеймі, ні за іншого, - відповіла Маггі. - Твоє дівування заберуть черв'яки. Твоя смерть зараз тут, з нами, малятко. Відчуваєш її дихання? Вона зовсім близько.

- Ми відчуваємо лише один подих - твій. - Серсея схопив горщик з якимось зіллям, який стояв біля неї на столі, і метнула старій жінці в голову. В житті Маггі заволала на якійсь чужій мові і стала обсипати їх прокльонами, коли вони вискочили надвір. Увісні обличчя стало сповзати з неї, танути, немов сірий туман, і від нього залишилися лише два примружених жовтих ока- зіниці самої смерті.

«Валонкар закриє руки на твоєму горлі», - королева знову почула голос чаклунки, і руки з'явилися з туманів її сновидіння, сильні, спритні. Над ними бовваніли обличчя, з усмішкою дивившіся на неї різнобарвними очима. Ні, хотіла закричати королева, але пальці карлика вже вп'ялися в її шию, пережав голос. Вона билася і хрипіла, але марно. Незабаром їй став доступний лише той страшний смокчучий звук, який видавав перед смертю Джофф, її син.

Серсея прокинулася в темряві, задихаючись, з обмотавшоюся навколо шиї ковдрою. Вона люто зірвала її і сіла, важко дихаючи. Всього лише сон. Її старий сон і злощасну ковдру.

Таєна знову ночувала у маленької королеви, і поряд з Серсеєю спала Доркас. Королева потрясла її за плече.

- Вставай і приведи до мене Піцеля. Він, повинно бути, у лорда Джайлза. Хай зараз же йде сюди. - Напівсонна Доркас сповзла з ліжка і стала шукати одяг, шльопаючи босими ногами по очерету.

Через століття приплентався великий мейстер. Він блимав своїми важкими повіками і відчайдушно намагався стримати позіхання. Здавалося, що мейстерський ланцюг на його худій шиї своєю вагою тягне Піцеля до підлоги. Піцель на пам'яті Серсеї завжди був старий, але він ніс свою старість з гідністю - багато одягнений, величний, бездоганно чемний. Довга біла борода надавала йому вигляду мудреця. Але Тіріон збрив цю бороду, а замість неї у Піцеля відросло якесь жалюгідне волоссячко, що не приховувало відвислої рожевої шкіри нижче підборіддя. Не чоловік, а руїна. Бритва Біса і темний каземат випили з нього ті мізерні сили, які в ньому ще залишалися.

- Скільки вам років? - запитала Серсея.

- Вісімдесят чотири, ваша величність.

- Забагато.

Піцель провів язиком по губах.

- Мені було сорок два, коли конклав обрав мене. Кает прийняв цю посаду в вісімдесят, Еллендор – майже в дев'яносто. Тягар служіння розтрощили їх, і обидва не прожили й року після обрання. Наступним став Меріон, всього шістдесяти шести років, але він помер від застуди на шляху в Королівську Гавань. Після цього король Ейєгон попросив Цитадель надіслати кого небудь молодше. Він був першим королем, якому я служив.

А Томен буде останнім, додала про себе Серсея.

- Мені потрібно яке-небудь зілля, щоб заснути.

- Чаша вина перед сном могла б...

- Вино я вже пила, дурний ти дурило. Мені потрібно щось посильніше. Щоб нічого не наснилося.

- Ваша величність не бажає бачити сни?

- А я що тобі кажу? Мало того що хрін у тебе не встає, так ще й вуха не чують? Можеш ти дати мені таке питво, чи покликати Квиберна, щоб він в черговий раз тебе виручив?

- Звертатися до цього... до Квиберну немає потреби. Ви отримаєте ваше зілля.

- Добре, йди. Ні, постривай. Що говорить Цитадель про пророцтва? Можливо передбачити майбутнє?

Старий замислився. Зморшкувата рука нишпорила по грудях, немов відшукуючи бороду, якої там більше не було.