Слава ЗСУ!

- Ось як. - Алейна прийшла в подив. Чому вихованця леді Уейнвуд називають її спадкоємцем? У неї ж є сини. Один з них - сір Доннел, Лицар Кривавих Воріт. Але вона не хотіла здатися дурепою і тому сказала: - Сподіваюся, він буде достойним лицарем.

- Сподіваюся, що його чума забере, - пирхнула леді Міранда. - Знаєш, у нього є донька від якоїсь простолюдинки. Мій лорд батько хотів видати мене за Гаррі, але леді Уейнвуд і чути про це не хоче. Не знаю вже чому - то я їй не підходжу, то дають за мною мало. А мені чоловік ой як потрібен, - зітхнула вона. - У мене вже був один, та я його заморила.

- Заморили? - здивувалася Алейна.

- Ага. Він помер прямо на мені. Адже ти знаєш, що відбувається на шлюбному ложі, чи не так?

Алейна згадала Тіріона, згадала поцілунок Пса і кивнула.

- Повинно бути, це було жахливо, міледі... те, що він помер ось так...

- Так, невтішно, - знизала плечима Міранда. - І нечемно щонайменше. Він не потрудився навіть обрюхатити мене. У старих насіння слабке. І ось вона я - вдова, майже незаймана. Гаррі міг би зробити і гіршу партію. Так воно і буде, обіцяю. Леді Уейнвуд швидше за все одружить його на який-небудь з своїх онучок, а ні - так на внучці Бронзового Джона.

- Вам краще знати, міледі. - Алейна добре пам'ятала настанови Петіра.

- Ранда! Ну скажи: Ранда.

- Ранда.

- Ось так краще. Знаєш, я повинна перед тобою повинитися. Ти, мабуть, вважаєш мене шлюхою, але я спала з цим красенем Маріллоном. Я ж не знала, яким чудовиськом він виявиться. Він так солодко співав, а руками творив справжні дива. Знай я, що він викине леді Лізу в Місячну Браму, ні за що не лягла б з ним. Я не сплю з чудовиськами, як правило. - Міранда окинула поглядом обличчя і груди своєї співрозмовниці. - Ти красивіше мене, зате у мене груди більше. Мейстери кажуть, що великі груди дають молока не більше, ніж маленькі, але я їм не вірю. Бачила ти хоч одну годувальницю з маленькими грудьми? Твої гарні для дівчинки твого віку, але ти ж незаконна, тому я і думати про них не буду. - Вона направила свого мула трохи ближче до Алейни. - Адже ти знаєш, що наша Мія не дівчина, так?

Товстуха Мадді нашептала про це своїй пані якось раз, коли Мія привезла їм припаси.

- Мадді мені розповіла.

- Ще б. Рот у Мадді як її стегна, а стегна просто величезні. Мію позбавив невинності Мікель Редфорт. Він раніше був зброєносцем у сіра Ліна Корбрея. Справжній зброєносець, не те що цей неотесаний хлопець, який служить у сіра Ліна тепер. Кажуть, лицар узяв його до себе лише заради грошей. Мікель володів мечем краще всіх юнаків в Долині і відрізнявся своїм благородством... саме так думала бідолаха Мія, поки він не одружився на одній з дочок Бронзового Джона. Лорд Хортон, вважаю, не залишив йому вибору, але з Мією він все таки вчинив жорстоко.

- Сір Лотор закоханий в неї. - Алейна подивилася на Мію, яка їхала двадцятьма сходинками нижче. - Навіть більше ніж закоханий.

- Лотор Брюн? - підняла брову Міранда. - А вона знає? Даремно він сподівається, бідний. Батько намагався знайти Мії чоловіка, але вона щоразу відмовляється. Вона сама з породи мулів.

Алейна мимоволі відчула симпатію до цієї молодої жінки. З часів бідної Джейні Куль у неї не було подруги, з якою вона могла б попліткувати.

- Як по вашому, сіру Лотору вона подобається така як є, в кольчузі і шкірі? - запитала вона Міранду як більш досвідчену в подібних справах. - Або він уявляє її собі в шовку і оксамиті?

- Він чоловік, тому вона йому бачиться голою. Ну ось , знову вона хоче загнати мене в фарбу.

- Яка ти рожева, просто принадність. - Міранда ніби підслухала її думки. - Я, коли червонію, стаю схожа на яблуко. Правда, я давно забула, як це робиться. - Вона присунулася ще ближче. - Твій батько не збирається знову одружитися?

- Батько? - Алейна ніколи про це не думала, і питання Міранди змусило її внутрішньо зіщулитися. Їй згадалося обличчя Лізи Аррен, падаючої в Місячну Браму.

- Ми всі знаємо, як відданий він був леді Лізі, але не може ж лорд Петір вічно сумувати. Він потребує молодої красивої дружини, з якою забуде про своє горе. І вибір у нього великий - половина благородних дівиць Долини. Хіба можна бажати кращого чоловіка, ніж наш лорд-протектор? Шкода, правда, що його прозвали Мізинцем. Він у нього правда такий маленький?

- Він? - Алейна знову зашарілася. - Не знаю... я ніколи... Міранда засміялася так голосно, що Мія озирнулася на них.

- Нічого, Алейна. Я впевнена, він не так вже й малий.

Вони проїхали під природною кам'яною аркою - з довгих бурульок на неї капала вода. На тій стороні стежка звужалась і протягом ста футів круто падала вниз. Міранді довелося податися назад. Алейна, вчепившись в сідло, надала своєму мулу повну волю. У цьому місці щаблі, за багато років стерті підковами, нагадували ряд дрібних кам'яних чаш. Їх наповнювала вода, що виблискує золотом на післяполудневому сонці. Коли стемніє, вона перетвориться на лід. Піймавши себе на тому, що затамувала подих, Алейна видихнула. Мія з лордом Робертом майже вже дісталися до скельного шпиля, де схил знову вирівнювався. Вона намагалася дивитися на них і тільки на них. Я не впаду , говорила вона собі, з чого мені падати! Мул свою справу знає. Вітер свистів навколо, поки вона крок за кроком сходила вниз - цілу вічність.