Слава ЗСУ!

- Ні, - видихнула Брієна. - Ти мертвий. Я вбила тебе.

- Все навпаки, - засміявся Пес. - Це я тебе скоро вб'ю. Прямо зараз вбив би, та міледі хоче бачити, як тебе підвісять.

Підвісять... Брієна в страху перевела погляд на Джейн. Ця дівчина зовсім ще молода, вона не встигла озлобитися.

- Хліб і сіль. Септон Мерибальд нагодував дітей, і ми з твоєю сестрою переломили хліб...

- Гостинність мало що значить з тих пір, як міледі повернулася з весілля. Ті, що висять біля річки, теж шанували себе гостями.

- Ми розсудили інакше, - підхопив Пес. - Запропонували їм сучки замість ліжок.

- Дерев у нас на всіх вистачить, - запевнив інший, одноокий, в іржавому напівшльомі.

Коли прийшов час їхати далі, на обличчя Брієні насунули шкіряний ковпак без очних дірок, що позбавив її зору, та частково і слуху. Цибулевий смак у роті був поганий, як уготоване їй майбутнє. Вона думала про Джеймі, про Сансу, про батька що залишився на Тарті і раділа, що ковпак ховає від усіх її сльози. Розбійники іноді перемовлялися, але вона не розрізняла слів. Незабаром втома і рівний крок коня приспали її.

Тепер їй приснилося, що вона знову вдома, у Вечірньому Замку. За високими вікнами зала її лорда-батька сідало сонце. Спокійне, безпечне життя.

Її шовкове плаття, наполовину рожеве, наполовину лазурне, було розшите золотими сонцями і срібними півмісяцями. Будь-якій іншій дівчині воно йшло б, але тільки не їй. Брієна, дванадцятирічна нечепура, чекала молодого лицаря, якого батько призначив їй в женихи. Він, на шість років її старше, обіцяв стати уславленим воїном. Зустріч страшила її. Груди у неї була дуже маленькі, руки і ноги занадто великі. Волосся стовбурчилися, на носі схопився прищик. «Він подарує тобі троянду», - пообіцяв батько, але що толку в троянді, троянда її не врятує. Меч, ось що їй потрібно. Вірний клятві. Я повинна знайти дівчинку. Повинна повернути йому честь.

Двері відчинились, і ввійшов її наречений. Вона хотіла привітати його, як її навчали, але замість слів з рота полилася кров, за час довгого очікування вона відкусила собі язика. Вона виплюнула його під ноги юному лицареві, і той мовив з глузливою огидою: «Брієна Красуня, Корови, і ті красивіше бувають». Він жбурнув троянду їй в обличчя і пішов геть, а грифони на його плащі захиталися і перетворилися в левів. Джеймі! - хотіла крикнути вона. Джеймі, вернись до мене!Але її закривавлений язик лежав на підлозі разом з розою.

Вона прокинулася, ковтаючи повітря, і довго не могла зрозуміти, де знаходиться.

Скрізь пахло сирою землею, черв'яками і цвіллю. Вона лежала на тапчані під купою овчин. Над головою нависла кам'яне склепіння, в стінах стирчали коріння рослин. Світло давала тільки садова свічка, сильно опливша.

Брієна відкинула овчини в бік. З неї зняли обладунки і переодягнули її в буру вовняну сорочку, стару, але добре випрану. До зламаної руки прибинтовали шину. Щоку, щелепу, і вухо намазали чимось густим і вологим, а потім теж забинтовали. Кусака...

Брієна піднялася. Ноги були слабкі, голова легка.

- Є тут хто-небудь?

В земляній, ледве видній при свічці ніші щось заворушилося. Обірваний старий, що спав там, сів і протер очі.

- Добре, що розбудили, леді Брієна. Дуже страшний сон привидівся.

Не їй одній, стало бути.

- Що це за місце? Темниця?

- Печера. Ми, як щури, забиваємося в нори, коли собаки нас шукають, а собак з кожним днем все більше. - На ньому висіли залишки якоїсь мантії, рожевої з білим, довге сиве волосся переплуталося, обличчя заросло щетиною. - Їсти хочете? Що скажете щодо чашки молока з хлібом і медом?

- Мені потрібен мій одяг. І меч. - Вона відчувала себе голою без кольчуги і клинка на боці. - Покажи мені, як вийти звідси. - Підлога під ногами була земляна, з вкрапленнями каменів. Голова залишалася все такою ж легкою, ніби чужою. Свічка кидала дивні тіні. Духи убитих чекають моєї уваги. Всюди виднілися отвори і тріщини, але як знати, які ходи ведуть назовні, які вглиб, які і зовсім в глухий кут. У кожному чорним-чорно, куди не поглянь.

- Можна помацати ваш лоб, міледі? - Рука у тюремника була груба і мозолиста, але на диво ніжна. - Ну ось, лихоманка пройшла, - співучо, як говорять у Вільних Містах, оголосив він. - Вчора ви просто вогнем горіли. Джейна вже боялася, що ми втратимо вас.

- Джейна? Така висока?

- Так, вона висока, хоча і нижче вас буде. За те і прозивається Довгою Джейною. Це вона наклала вам шину, не гірше іншого мейстера. З обличчям теж зробила що могла, промила рани кип'яченим елем, щоб зупинити заразу. Людські укуси - кепська штука, від них вас і лихоманило. - Старий торкнувся пов'язку у неї на обличчі. - Дещо довелося зрізати. Боюся, ви втратите свою красу.