Слава ЗСУ!

- Якщо у вас знайдеться чим заплатити, - вставив сір Ілліфер, дарма що безсрібник.

- Горобцям золото ні до чого, - сказав септон.

- Горобцям? - сторопів сір Крейтон.

- Горобець - найскромніша і непримітна з усіх птахів. Такі ж і ми серед людей. - В борідці септона панувала густа сивина, волосся стягнуті шнурком позаду, босі ноги чорні й кострубаті, як деревні коріння. - Це кістки святих мужів, що померли за віру. Вони послужили Сімом не тільки життям своїм, але і смертю. Вони виснажували себе постом, а часом брали муки від рук нечестивців. Нині служителі зла опоганюють септи, ґвалтують жінок і дівчат. Навіть Мовчазні Сестри піддаються нарузі. Матір наша в небі проливає сльози від горя. Прийшла пора всім справжнім лицарям покинути своїх земних владик та заступитися за нашу святу віру. Їдьте з нами в місто, якщо любите Сімох.

- Я їх люблю, - сказав Ілліфер, але мені теж треба.

- Як і всім дітям Матері нашої.

- Ми їдемо в Синій Діл, - байдуже промовив Ілліфер. Хтось з братів плюнув, у однієї жінки вирвався стогін.

- Ви помилкові лицарі, - заявив чоловік із зіркою на грудях, і кийки замайоріли в повітрі.

- Не судіть, - втрутився босоногий септон. - Залиште суд Батькові нашому. Нехай вони їдуть з миром. Вони теж бідні люди, безпорадні і неприкаяні.

Брієна торкнула коня вперед.

- У мене сестра загубилася. Їй тринадцять років, і волосся в неї золотисте, дуже красиве.

- Всі діти Матері нашої красиві. Нехай збереже Діва це бідне дитя... і тебе теж. - Септон узявся за одну з посторонок, і візок рушив з місця. Брати знову затягнули молитву. Брієна і лицарі, сидячи на конях, дивилися, як процесія повільно тягнеться по зритій дорозі до Росбі. Спів, затихаючи, поступово замовк далеко.

Сір Крейтон, підвівшись, почухав собі зад.

- У кого може піднятися рука на святого септона?

Брієна знала, у кого. Вона пам'ятала, як Браві Хлопці поблизу Дівочого Ставка повісили одного септона за ноги і користувалися ним, як мішенню для своїх стріл. Бути може, і його кістки теж лежать в цьому візку.

- І який дурень стане ґвалтувати Мовчазну Сестру? - продовжував сір Крейтон. - До неї й доторкнутися... Кажуть, вони дружини Невідомого, і жіноче їх єство холодне і вологе, як лід. Ох... винен, - спохопився він, кинувши погляд на Брієну.

Та, пришпорила свого коня, послала його в бік Синього Діла. Сір Ілліфер їхав слідом за нею, Крейтон плентався у хвості.

Три години потому вони догнали купця з його слугами, які рухалися в ту ж сторону. Їх супроводжував ще один межовий лицар. Купець їхав верхи на рябій кобилі, а його віз тягли слуги: четверо по черзі впрягались в голоблі, ще двоє йшли з боків. Почувши стукіт копит, всі шестеро обступили віз, захистивши його цілим частоколом з довгих колів. Купець приготував арбалет, лицар оголив меч.

- Вибачте ці запобіжні заходи, - сказав купець, - але часи нині небезпечні, а захищає мене один тільки добрий сір Шадрик. Можна запитати, хто ви?

- Як це хто? - образився Крейтон. - Я самітний Крейтон Довгий Сук, тільки що побував у битві на Чорноводній, а це мій супутник, сір Ілліфер Безсрібник.

- У нас на думці немає нічого поганого, - додала Брієна.

Купець оглянув її з явним сумнівом.

- Сиділи б ви вдома, міледі. Навіщо ви носите цей противний вашій природі наряд?

- Я розшукую свою сестру. - Імені Санса, обвинувачену у вбивстві короля, вона казати не наважувалася. - Вона красива дівиця знатного роду, блакитноока, з золотистим волоссям. Її може супроводжувати пишний лицар років сорока або ж п'яний блазень.

- П'яних блазнів і занепалих дівчат повно на дорогах. Благородство ж чесній людині важко зберегти в цей голодний час... хоча ваш сір Крейтон, як видно, не голодує.

- У мене просто кістка широка, - заперечив вищеназваний лицар. -Чи не продовжити нам шлях разом? Я не сумніваюся в доблесті сіра Шадрика, але він замалий на зріст, а три меча краще, ніж один.

Чотири, а не три, подумала Брієна, але промовчала. Купець подивився на свого охоронця.

- Що скажете, сір?

- Цих трьох можна не побоюватися, - відповів той, жилавий, з лисячим обличчям, гострим носом і копицею яскраво рудих волосся. Незважаючи на маленький зріст, він тримався впевнено і навіть задирливо. - Один старий, інший товстий, третій і зовсім жінка, хоч і здоровенна. Нехай їдуть з нами.

- Гаразд. - Купець опустив арбалет.

Коли вони рушили далі, найманий лицар трохи відстав і оглянув Брієну з ніг до голови, наче свинячу тушу.

- Ох і великі ж ви, скажу я вам.

Глузування Джеймі поранили її глибоко, але слова цього коротуна нітрохи не зачепили.