Слава ЗСУ!

Сам же Пет...

Він в Цитаделі вже п'ять років, а шия у нього така ж гола, як і в той день, коли він, тринадцятирічний, прийшов сюди з заходу. Двічі він думав, що готовий здати іспит. У перший раз він спробував розповісти архимейстеру Вайлину про влаштування небес - але лише пізнав на власному досвіді, що Вайлина недарма прозвали Оцтовим. Цілих два роки Пет набирався мужності для нової спроби. На цей раз він постав перед добрим архимейстером Еброзом, відомим своїм тихим голосом та ласкавими руками, але зітхання Еброза виявилися нічим не краще єхидних причіпок Вайлина.

- Останнє, - пообіцяв Аллерас, - і я скажу вам, що думаю про цих драконів.

- Що ти можеш такого знати, чого я не знаю? - Молландер, побачивши яблуко на гілці, підстрибнув, зірвав його і метнув. Аллерас натягнув тятиву до самого вуха, граціозно повернувся, стежачи за польотом мішені, і пустив стрілу, як тільки яблуко почало падати.

- В останній раз ти завжди промахуєшся, - сказав Рун. Яблуко, неушкоджене, плюхнулося в річку. - Ось бачиш?

- Коли більше не робиш промахів, перестаєш вдосконалюватися. - Аллерас послабив тятиву і прибрав лука в шкіряний футляр. Лук у нього з златосерда, казкового дерева, що росте на Літніх островах. Пет одного разу спробував зігнути його і не зміг. Сфінкс тільки з вигляду хисткий, а руки у нього сильні. Аллерас, сівши верхи на лаву, взяв зі столу чашу з вином і сказав співуче, на дорнійскій:

- У дракона три голови.

- Це що, загадка? - запитав Рун. - Сфінкси в казках завжди говорять загадками.

- Ні, не загадка. - Аллерас пригубив вино. Всі інші пили з кухлів знаменитий тутешній сидр, і тільки він один надавав перевагу солодким винам тих дивовижних країн, де народилася його мати. Такі навіть у Старомісті коштують недешево.

Сфінксом його прозвав Лео Лінивець. У сфінкса всього намішано: обличчя в нього людське, тіло лева, крила як у яструба. Ось і Аллерас такий же. Батько у нього дорнієць, а мати - чорношкіра островітянка. Він і сам темний, як горіх, а очі у нього з оніксу, як у зелених мармурових сфінксів на воротах Цитаделі.

- Триглаві дракони бувають тільки на щитах і прапорах, - заявив Армін кандидат. - Це геральдичний знак, не більше. Притому Таргарієни всі вимерли.

- Не всі, - заперечив Аллерас. - У Короля Жебрака була сестра.

- Я думав, їй розбили голову об стіну, - сказав Рун.

- Ні. Це маленькому Ейєгону, сину принца Рейєгара, розбили об стіну голову браві хлопці Ланістерів. А ми говоримо про сестру Рейєгара, народжену на Дракон-Камені перед падінням острова. Про принцесу Дейнеріс.

- Так, точно. Бурероджена. Згадав тепер. - Молландер закинув кухоль, щоб допити залишки. - За неї! - проголосив він, брякнув порожнім кухлем об стіл, і витер рота. - А де ж Розі? За нашу законну королеву не завадило б випити ще по одній, що скажеш?

- Тихіше ти, дурень, - занепокоївся Армін. - Ніколи не жартуй такими речами. Звідки тобі знати, хто тебе чує. У Павука скрізь вуха.

- А ти вже й намочив штани. Я закликаю до випивки, а не до повстання.

За спиною у Пейта хтось хіхікнув, і тихий голос сказав:

- Я завжди знав, що ти зрадник, Стриб Скік. - Лео Лінивець нечутно підкрався до них через старий дощатий міст. Наряд на ньому атласний, в зелену і золоту смужку, короткий плащ з чорного шовку, заколотий на плечі хризолитовою трояндою. Судячи з плям у нього на грудях, цієї ночі він пив червоне вино, пасмо попелястого волосся падає на одне око.

Молландер при вигляді нього наїжився.

- Забирайся. Ніхто тебе сюди не кликав. - Аллерас примирливо поклав руку Молландеру на плече, Армін насупився.

- Мілорд Лео? Я думав, тобі заборонено залишати Цитадель ще...

- Ще три дні. - Лео знизав плечима. - Перестин стверджує, що світу сорок тисяч років, Моллос - що п'ятсот. Що таке порівняно з цим три дні, я вас питаю? - На терасі стояло з дюжину порожніх столів, але Лео підсів до них. - Постав мені чашу борського золотого, Стриб Скік, - тоді я, можливо, не скажу батькові про твій тост. Я нині програвся в «Картатій дошці», а останнього оленя витратив на вечерю. Молочне порося в сливовому соусі, начинене каштанами і білими трюфелями. А у вас тут що?

- Варена бараняча нога, - неохоче пробурчав Молландер. - На всіх.

- Упевнений, це ситне блюдо. Син лорда повинен бути щедрим, Сфінкс. Ти, здається, отримав свою мідь? Я б випив за це.

- Я пригощаю тільки друзів, - не перестаючи посміхатися, відповів Аллерас. - І я не син лорда, я тобі вже казав. Моя мати була проста торговка.

Карі очі Лео виблискували від вина і від злості.