Слава ЗСУ!

- Так адже це...

- ...обсидіан, - договорив ще один чоловік, який був у кімнаті, - молодий, блідий, рихловатий, у засмальцьованій мантії.

- Драконове скло, - поправив його архимейстер Марвін. - Вона горить, не згораючи.

- Що ж живить полум'я? - запитав Сем.

- А що живить драконячий вогонь? Марвін опустився на табурет. - Вся Валірійська магія заснована на вогні або крові. Тамтешні чарівники з допомогою такої ось свічки могли бачити через гори, моря, пустелі. Могли проникати у сни чоловіка, посилаючи йому бачення, і розмовляти з ким-небудь на іншому кінці світу, який сидів біля такої ж свічки. Непогано б, Смертоносний, а?

- Нам би тоді ворони не знадобилися.

- Хіба що після битв. - Архимейстер відслоїв від пачки пласт кислолиста і почав жувати. - Розкажи мені те, що розповідав нашому Дорнійскому сфінксу. Багато мені вже відомо, але якісь дрібниці могли вислизнути.

Він був не з тих, кому можна відмовити. Зачекавши трохи, Сем виклав всю свою історію заново.

- Мейстер Ейємон думав, що в пророцтві говорилося про Дейнеріс Таргарієн. Не про короля Станніса, не про принца Рейєгара, не про крихітку, чию голову розбили об стіну, - про неї.

- Народжена серед солі і диму, під кривавою зіркою. Я пам'ятаю це пророцтво. Марвін сплюнув на підлогу червону рідину. - Не те щоб я вірив у нього. Горган з Старого Гіса сказав якось, що пророцтво подібно невірній коханці. Вона бере твій член в рот, і ти стогнеш від насолоди... але тут її зуби змикаються, і твій стогін переходить у крик. Так і пророцтво. Тим не менш...

- Ейємон поїхав би до неї, будь у нього сили, - вставив Аллерас. - Він хотів, щоб ми дали їй захисника і радника, який допоміг би їй благополучно повернутися додому.

- Ось як? Марвін знизав плечима. - Можливо, це на краще, що він помер, не доїхавши до Староміста. Інакше сірим вівцям довелося б вбити його, і вони б ще довго заламували свої кволі старечі долоні.

- Убити? - здивувався Сем. - Але за що?

- Якщо я скажу, їм про тебе, гляди, доведеться вбити. Марвін вишкірився в моторошній червоній посмішці. - Хто, по-твоєму, в свій час повбивав всіх драконів? Драконоборці з мечами? У світі, який створює Цитадель, немає місця магії, пророцтвам і скляним свічкам, а вже драконам тим більше. Чому, ти думаєш, Ейємону Таргарієну дозволяли витрачати своє життя на Стіні, коли йому за всіма законами належало бути архимейстером? Причина в його крові. Вони не довіряли йому, як не довіряють і мені.

- Що ж ви маєте намір робити тепер? - запитав Аллерас.

- Поїду замість Ейємона в Затоку Работоргівців. Лебединий корабель, що доставив сюди Смертоносного, мені як раз підійде. Свого чоловіка сірі вівці, звичайно, пошлють на галеї, і я з попутним вітром прибуду на місце першим. Марвін перевів похмурий погляд на Сема. - Ти залишишся тут і будеш виковувати свій ланцюг. На твоєму місці я поспішив би з цим. Скоро ти будеш потрібен на Стіні. Знайди Смертоносному комірчину сухіше, - звелів Марвін блідолицьому школяру. - Він буде ночувати тут і допомагати тобі з воронами.

- Ні а... - злякався Сем, - інші архимейстери, сенешаль... що я їм скажу?

- Скажеш, що їх мудрість і доброта не знають собі рівних. Скажеш, що Ейємон довірив тебе їхнім турботам. Скажеш, що завжди мріяв носити ланцюг і служити добру, що служіння - найвища честь, а послух - найвища чеснота... але не говори ні слова про пророцтва і драконів, якщо не хочеш, щоб тобі в вівсянку підсипали отруту. Марвін зняв з кілочка біля дверей замурзаний шкіряний плащ, накинув собі на плечі і зав'язав. - Доглянь за ним, Сфінкс.

- Догляну, - пообіцяв Аллерас, але чоботи архімейстера вже тупотіли вниз по сходах.

- Куди це він? - вкрай розгубився Сем.

- В гавань. Наш Маг даремно часу не втрачає. Я повинен тобі зізнатися в дечому, Сем, - посміхнувся Аллерас. - Ми зустрілися не випадково. Це Маг послав мене, щоб я не пустив тебе до Теобальда. Він знав про твій приїзд.

- Звідки?

Аллерас кивнув на скляну свічку. Подивившись на незвичайне бліде полум'я, Сем заблимав і відвів погляд. За вікном сутеніло.

- У західній башті, прямо піді мною, є вільна келія, - сказав блідолиций юнак. - Сходи від неї ведуть в кімнати Валгрейва. Якщо ти не проти воронячого каркання, вона виходить на Медовичку. Гарний вигляд. Ну як, підійде?

- Думаю, так.

- Я принесу тобі ковдри. Кам'яні стіни вночі дихають холодом, навіть і тут.

- Спасибі. - Цей школяр не подобався Сему, але він не хотів бути нечемним і додав: - насправді мене не Смертоносний звуть. Я Сем, Семвел Тарлі.

- А я Пет - як той свинопас з казки.