Слава ЗСУ!

Брієна не стала представлятися у відповідь.

- Де саме на Роздвоєних Пазурах?

- У Тараторки. Адже ви чули про Кларенса Креба?

- Ні.

- Ну як же, - здивувався Дік. - Сір Кларенс Креб, предок мій. Він був восьми футів росту та такий сильний, що виривав сосни з коренем однією рукою і метав на півмилі. Ні один кінь не міг його витримати, тому він їздив на зубрі.

- При чому він до твоєї тайної бухти?

- Дружина його була лісовою відьмою. Як сір Кларенс, бувало, вб'є кого, так несе його голову додому, а відьма поцілує її в губи і пожвавить. Там у них і лорди були, і чаклуни, і знамениті лицарі, і пірати. Навіть один король синедільський . І всі вони давали Кребу поради. Позбавлені тіл, голосно говорити вони не могли, зате ніколи і не змовкали. Чим ще головам займатися, як не базікати? Ось замок Креба і прозвали Тараторками. Так і досі так звуть, хоча він ось вже тисячу років як зруйнований. Відокремлене місце. - Дік стиснув кулак і відправив дракона погуляти по кісточках. - Тоскно йому одному. От якби десять...

- Десять драконів - це ціле статок. Хочеш і мене обдурити?

- Ні в якому разі. А от проводити до дурня можу. - Дракон протанцював назад. - В самі Тараторки, міледі.

Брієні не подобалися його гри з монетою, однак...

- Шість драконів, якщо знайдемо мою сестру, два - якщо одного дурня. А не знайдемо нікого, так ні з чим і залишишся.

- Хай буде по вашому. Шість так шість.

Надто швидко він погодився. Брієна стиснула йому зап'ястя, не давши привласнити дракона.

- Дивися ж. Якщо вважаєш мене легкою здобиччю, то даремно.

Креб потер руку.

- Тьху ти в прірву. Боляче.

- Вибач. Моїй сестрі тринадцять років. Я повинна знайти її, поки...

- Поки який-небудь лицар до неї не добрався. Як не зрозуміти. Вважайте, що вона врятована. Дік Пройдисвіт тепер ваш з потрохами. Зустрінемося біля східних воріт, як світати стане. Мені ще коняку собі треба дістати.

СЕМВЕЛ

Море зробило Семвела Тарлі зеленим.

Справа була не тільки в тому, що він боявся піти на дно, хоч він, звичайно, боявся, але і в хитавиці.

- Живіт - моє слабке місце, - зізнався він Дареону в день їхнього відплиття з Східної Варти.

- Воно й видно, Смертоносний, он ти як його розгодував, - відповів співак, ляснувши його по спині.

Сем намагався триматися хоробро, хоча б заради Ліллі, яка ще жодного разу не бачила моря. Після втечі з Замку Крастера їм зустрічалися озера, і вона навіть їм дивувалась. Коли ж «Чорний дрізд» відчалив від пристані, вона почала тремтіти, і по щоках у неї потекли сльози. «Боги милосердні», - без кінця шепотіла вона. Першою зникла з очей Східна Варта, а там і Стіна стала зменшуватися і нарешті зникла зовсім. Піднявся вітер. Сірі вітрила кольором нагадували вилинялий від частих прань чорний плащ, а Ліллі побіліла від страху. «Це гарний корабель, - пояснив їй Сем. - Не треба боятися». Але вона притисла до грудей дитину і скоріше спустилася вниз.

Сем, вчепившись в планшир, став стежити за помахами весел - вони так злагоджено і красиво рухалися, притому краще було дивитися на них, ніж на воду. Якщо дивитися на воду, відразу згадується, як легко потонути в морі. Лорд батько Сема якось кинув його, маленького, в ставок, щоб навчити плавати. Вода миттю набралася в рот, в ніс і в легені - хлопчик кашляв і задихався ще багато годин після того, як сір Хіль його витягнув. Після цього він ніколи не заходив у воду вище пояса.

Тюленяча затока багато глибше і далеко не така спокійна, як рибний садок батькового замку. Його сіро-зелені води так і кипіли, а берег, уздовж якого йшов корабель, лякав скелями і бурунами. Навіть якщо Сем якимось дивом допливе до нього, хвилі шпурнуть його на камені і розібють йому голову.

- Русалок виглядаєш, Смертоносний? - запитав Дареон.

Молодий співак, білявий, з горіховими очима, був схожий скоріше на переодягненого принца, чим на чорного брата.

- Ні. - Сем сам не знав, куди він дивиться і як його занесло на цей корабель. Я їду в Цитадель , щоб викувати собі ланцюг , стати мейстером і як можна краще послужити Нічній Варті, говорив він собі, але ця думка тільки стомлювала його, нічого більше. Він не хотів бути мейстером і носити на шиї важку, холодну ланцюг. Не хотів покидати своїх братів, єдиних друзів, які були у нього в житті. І вже зовсім не хотів зустрічатися з батьком, який відправив його помирати на Стіну.

У інших все інакше. Для них ця подорож може виявитися щасливим. Ліллі опиниться в Роговому Пагорбі, далеко від жахів, випробуваних нею в Зачарованому лісі. Служниці у батька в замку живуть в теплі і ситості - вона й мріяти не могла про таку благодаті, коли була дружиною Крастера. Син виросте у неї на очах і стане лісничим, конюхом чи ковалем. Якщо ж він виявить здібності до військової справи, то який-небудь лицар і в зброєносці його може взяти.