Слава ЗСУ!

Тайлер витягав колоди з води і відтягував їх на пляж. Він уже вкопав кілька штук — півколом на відстані в кілька дюймів одна від одної, на рівні очей. Чотири колоди вже стояли, а коли я прокинувся, Тайлер витягав на берег п\'яту. Він викопав яму і скерував колоду туди, потім підняв її з іншого боку, і вона з’їхала вниз, вставши майже вертикально.

Ти прокидаєшся на пляжі.

Окрім нас із Тайлером, тут нікого.

Патичком Тайлер провів на піску пряму лінію в кількох футах від будівлі. Повернувся, щоби притоптати пісок навколо колод і тим самим вирівняти їх.

Я був єдиним, хто це бачив.

Тайлер спитав, чи не знаю я, котра година?

Я завжди ношу годинника.

— Ти знаєш, котра зараз година?

Я спитав:

— Де?

— Тут, — відповів Тайлер. — Тут і зараз.

Було 16:06.

За деякий час Тайлер сів, схрестивши ноги, у тіні встановлених колод. Посидів так кілька хвилин, потім встав, скупався, натягнув футболку, шорти і зібрався йти. Я мавспитати. Я мав дізнатися, що Тайлер робив, доки я спав.

Якщо я прокидаюся в іншому місці, в інший час, чи можу я прокинутись іншою людиною?

Я спитав Тайлера, чи він, бува, не художник?

Тайлер знизав плечима й показав мені, що п\'ять встановлених колод були ширшими при основі. Звернув мою увагу на лінію, що він намалював на піску, і показав, як за її допомогою він побачив, як лягатиме тінь від кожного стовпа.

Часом ти прокидаєшся і маєш питати, де ти є.

Тайлер створив тінь величезної руки. Тільки зараз пальці, мов у Носферату[17],а великий палець був непропорційно коротким, але рівно о шістнадцятій тридцять, сказав він, рука була досконалою. Велетенська тінь була довершеною рівно хвилину, івпродовж однієї ідеальної хвилини Тайлер сидів на долоні досконалості, створеної ним самим.

Прокидаєшся, а ти ніде.

Однієї хвилини вистачало. Довелося докласти зусиль, але хвилина довершеності вартувала того. Мить — найбільше, на що можна чекати від довершеності.

Ти прокидаєшся, і цього достатньо.

Його звали Тайлер Дерден, і він був профспілковим кіномеханіком, і він був офіціантом, обслуговував банкети в центрі міста, і він дав мені свій телефон.

Ось як ми зустрілися.

Глава 4

Усі типові хворі на мозкових паразитів сьогодні ввечері тут. У «Вище і По Той Бік» завжди значний плин кадрів. Це Пітер. Це Елдо. Це Мерсі.

Привіт.

Познайомтеся, це Марла Зінґер, вона з нами вперше.

Привіт, Марло.

У «Вище і По Той Бік» ми починаємо з гри «Впіймай-і-Скажи».

Група не зветься «Хворі на мозкових паразитів». Тут ніхто не говорить «паразити». Усім завжди стає ліпше. О, ці нові ліки. Кожен завжди щойно почав видужувати. Але все одно всіх перекошує від п’ятиденного головного болю. Жінка витирає мимовільні сльози. У кожного бейджик з іменем, і люди, котрих ти бачиш щовівторка впродовж року, підходять до тебе, з готовністю тиснуть руку і дивляться не на тебе, а на бейджик.