Слава ЗСУ!

Приготуватися до останнього подиху, зараз.

Звільнитися.

Зараз.

Очистити душу від тіла.

Зараз.

Смерть наступила.

Зараз.

О, це б мало бути так солодко — згадувати теплі здригання Хлої в моїх обіймах у той час, коли вона десь лежить, мертва.

Але ж ні, на мене витріщається Марла.

У керованій медитації я розкриваю обійми назустріч своїй внутрішній дитині, а дитина — це Марла, що смалить свою цигарку. Ніякої кулі білого цілющого світла. Шахрай. Ніяких чакр. Уяви, як твої чакри розкриваються квітами, і в центрі кожної — сповільнений вибух солодкого світла.

Шахрай.

Мої чакри закриті.

Коли закінчується медитація, усі потягуються, крутять головами, допомагають одне одному звестися на ноги. Терапевтичний фізичний контакт. Для обіймів я проходжу три кроки і стаю навпроти Марли, котра заглядає мені в обличчя в той час, як я очікую на вказівку.

— Давайте всі ми, — надходить вказівка, — обіймемо когось поруч нас.

Мої руки змикаються навколо.

— Цього вечора оберіть когось особливого.

Прокурені руки Марли притиснені їй до грудей.

— Скажіть цій людині, що ви відчуваєте.

У Марли немає раку яєчок. У Марли немає туберкульозу. Вона не вмирає. Гаразд, з точки зору банальної ерудиції всі ми вмираємо, проте Марла не вмирає так, як вмирала Хлоя.

— Поділіться собою, — надходить вказівка.

Що ж, Марло, як тобі справа рук твоїх?

— Поділіться собою без залишку.

Що ж, Марло, йди геть. Іди геть. Іди геть.

— Плачте, якщо вам хочеться.

Марла уважно на мене дивиться. У неї брунатні очі. У припухлих мочках вух є дірочки, але нема сережок. Потріскані губи вкриті лусочками відмерлої шкіри.

— Плачте.

— Ти теж не вмираєш, — каже Марла.

Парочки навколо нас схлипують, спираючись одне на одного.

— Донесеш на мене, — каже Марла, — і я видам тебе.

— Тоді, — кажу, — можемо розділити тиждень. Ти візьмеш хвороби кісток, паразитів мозку і туберкульоз. Мені лишаються рак яєчок, паразити крові та органічні ураження мозку.

Марла каже:

— Як щодо висхідного раку кишківника?

Дівчинка виконала домашнє завдання.

Рак кишківника ми поділимо. Вона ходитиме першої і третьої неділі місяця.

— Ні, — каже Марла. Їй потрібно все. Раки, паразити. Марла звужує очі. Вона і мріяти не могла, що можна почуватися настільки чудово. Вона відчуває, що справді живе. Шкіра в неї стала чистішою. Упродовж усього життя вона ніколи не бачила мертвяка. У житті не було сенсу, через те що ні з чим було порівняти. О, а зараз були вмирання і смерть, втрати й розпука. Рюмсання і здригання, страх і співчуття. Тепер, коли вона знає, куди ми всі йдемо, Марла відчуває кожну мить життя.

Ні, жодної групи вона не полишить.