Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Бійцівський клуб

— Ні, повертатися до того, як життя почувалося раніше? — каже Марла. — Я працювала в ритуальній конторі, аби почуватися ліпше бодай через те, що я дихаю. А раптом я не зможу знайти подібну роботу?

— Тоді повертайся до своєї ритуальної контори, — кажу я.

— Похорон у порівнянні з цим — ніщо, — каже Марла. — Похорон — це абстрактна церемонія. А тут маєш справжній досвід смерті.

Парочки навколо нас витирають сльози, шмаркаються, поплескують одне одного по спині й розходяться.

Ми не можемо приходити обидвоє, кажу їй.

— Тоді не приходь.

— Мені це потрібно.

— Тоді ходи на похорони.

Усі розійшлися і поєднують руки для молитви зближення. Даю Марлі піти.

— Давно ти сюди ходиш?

Молитва зближення. Два роки. Чоловік у молитовному колі бере мене за руку. Чоловік бере руку Марли. Зазвичай, коли починаються ці моління, мені перехоплює подих. О, благослови нас. О, благослови нас у нашому гніві й нашому страхові.

— Два роки?

Марла шепоче, схиливши голову до мене. О, благослови нас і втримай нас. Усі, хто міг за два роки мене помітити, або помер, або вилікувався і вже не повертався. Допоможи нам і допоможи нам.

— Гаразд, — каже Марла, — гаразд, домовились, можеш лишити собі рак яєчок.

Великий Боб, здоровий хлоп, оплакує мене. Дякую. Даруй нам долю нашу. Даруй нам мир.

— Нема за що.

Ось як я зустрів Марлу.

Глава 5

Охоронець мені все пояснив.

Носії багажу не можуть не зважати на клацання у валізах. Охоронець називав носіїв багажу «кидунами». Сучасні бомби не клацають. Але якщо в сумках щось вібрує, носії, кидуни, мусять викликати поліцію.

Я почав жити з Тайлером через те, що в більшості аеропортів у випадку вібруючого багажу реакція саме така.

Я повертався з аеропорту Даллас, у мене все було в тій сумці. Коли багато подорожуєш, призвичаюєшся брати в дорогу ті самі речі. Шість білих сорочок. Двоє чорних штанів. Найменше, що потрібно для виживання.

Переносний будильник.

Бездротова електробритва.

Зубна щітка.

Шість змін нижньої білизни.

Шість пар чорних шкарпеток.

Виходить, що, коли вірити тому охоронцеві, моя сумка завібрувала на вильоті з аеропорту Даллас, тож поліція зняла її з рейсу. У тій сумці було все. Набір для догляду за контактними лінзами. Червона краватка в білу смужку. Блакитна краватка в червону смужку. То були ділові смужки, а не якісь там клубні. І монотонна червона краватка.

Список усього цього зазвичай висів на дверях спальні у мене вдома.

«Вдома» було квартирою на п’ятнадцятому поверсі висотки, схожої на картотечну шафу, — для вдів і молодих професіоналів. Рекламна брошура обіцяла футової товщинипідлогу, стелю й стіни між мною та суміжним стерео чи телевізором. Фут бетону та кондиціонування повітря — навіть вікна не відкрити, тож кленовий паркет і світильники з регулятором яскравості — усі тисячу сімсот повітронепроникних футів смерділи тим, що ти востаннє готував або чим востаннє ходив до туалету.

Попередня
-= 14 =-
Наступна
Коментувати тут. Постів 1.


Останній коментар

  14.02.2014

Знову ж таки "4".


Додати коментар